Презентація книги « Зіньків і зіньківці у світлинах та нарисах»

 

Талановита людина – талановита в усьому. Ці слова якнайбільше характеризують Лесю Василівну Літвішко – людину тонкої душевної організації. Вчитель за фахом, за покликом душі – краєзнавець, яка більшу частину свого життя збирає та наповнює краєзнавче джерело нашої громади, береже його для прийдешніх поколінь.

            Леся Василівна є автором книг: « Зіньків від сивої давнини до наших днів», « Книга скорботи Зіньківщини», « Чорнобиль. Вічний біль», « Спортивна слава Зіньківщини» , співавтор видання « Зіньківщина. Історичні нариси». Всі книги є в книгосховищах нашої бібліотеки.

            Ось і сьогодні Леся Василівна презентувала свою нову книгу « Зіньків і зіньківці у світлинах та нарисах». Це нова віха у краєзнавчому виданні подібного формату. Своєрідна фотоподорож, в якій на підставі архівних документів, спогадів та свідчень жителів міста представлено минуле і сучасність нашого міста.

            На зустріч зібралися поважні гості, Зіньківський міський голова Сергій Максименко, люди, без яких видання книги було б неможливим – Філь Сергій Олександрович та Рахмун Марія Петрівна, користувачі нашої книгозбірні, друзі та поціновувачі таланту Лесі Василівни.        

    З вітальним словом виступив міський голова Сергій Максименко, вручив подяку Лесі Літвішко за багаторічну сумлінну працю по збереженню краєзнавчої спадщини краю та колишньому директору Зіньківської ЦБС, Людмилі Мороз за багаторічну краєзнавчу роботу та з нагоди 70-річчя від дня народження.

 

            Ведучі Заходу Ольга Житник та Валентина Зеленська розповіли гостям про Лесю Василівну Літвішко як краєзнавця, ознайомили з книгами які вона написала.

            Багато теплих слів було сказано на адресу Лесі Василівни. Зокрема, директор краєзнавчого музею Віктор Литус  розказав яку серйозну роботу провела Леся Василівна, перш ніж книга побачила світ.

            Володимир Найда, вчитель Зіньківської музичної школи та директор цієї ж школи Світлана Должко подякували авторці за те, що не зупинилася на півдорозі, як не було важко, зібрала потрібний для книги матеріал.

            Час зустрічі промайнув швидко, прийшов час прощатися, та присутні ще довго не відпускали Лесю Василівну, говорячи про те, що цю книгу читатимуть і перечитуватимуть не одне покоління наших краян.