Віртуальна подорож «Гастрономічна карта України у пам᾽ятниках»

 

     Українська кухня неймовірно колоритна та різноманітна. У кожному регіоні є свої гастрономічні особливості. Іноді це настільки яскраво виражено, що продукти або страви увічнюють в камені! В Україні налічується ціла серія скульптур, присвячених стравам української кухні або коронним овочам і фруктам різних регіонів. У кожного з українських гастрономічних пам’ятників   своя історія, традиції і секрети.

     В актовому залі  Зіньківського центру соціальних послуг для пенсіонерів - членів бібліотечного клубу «Леді Позитив» спільно з працівниками відділення соціальної роботи була проведена віртуальна подорож «Гастрономічна карта  України у пам᾽ятниках», під час якої гості ознайомилися з найцікавішими пам’ятниками, присвяченими різним гасторномічним вподобанням українців.

Ведуча заходу,  бібліотекар Зіньківської публічної бібліотеки Валентина Зеленська, розповіла про незвичайні пам᾽ятники їжі, які з᾽явилися в Україні зовсім нещодавно, про історію виникнення «смачних пам᾽ятників».                      

    Гості ознайомилися з деякими особливими шедеврами: це   пам᾽ятники -  полтавській галушці, що відома усьому світі та є талісманом міста;  салу в м.Ромни на Сумщині, адже саме свинка  врятувало жителів від голодної смерті;  буряку в м.Києві (за легендою, якщо подарувати йому монетку, він подарує вам вічну молодість);  помідору в Херсонському районі (у нього просять врожаю); бичку в м.Бердянськ (за переказами він теж врятував населення міста від голодної смерті); деруну в Житомирському    районі, варенику у Черкасах.

    Завідуюча відділу надання соціальних послуг, Юля Попович підкреслила, що подорожуючи цікавими місцями України, можна зустріти пам᾽ятник кави у Львові, чорниці на Закарпатті,  щуці в Кременчуці  та інші. Це лише невеличка частина цікавих і дивовижних, інколи чудернацьких пам’ятників України. Вони створюють неповторний шарм для багатьох міст, бо рекламують себе харчовим продуктом.

Присутні поділилися своїми унікальними  і найпопулярнішими рецептами української кухні.

   Музичним супроводом зустрічі стала жартівлива пісня «Варенички мої» у виконанні Марії Блажко.

   Гуморески Павла Глазового  «Огірочки» та загадки про національні страви декламувала Тетяна Лоза.                                   

  Гості підтримали Тетяну Лозу українськими танцями.

  Захід продовжили українськими піснями та чаюванням.

Голодомор 1932-1933 років: сучасний погляд

 

«Голодомор 1932-1933 років: сучасний погляд»

(до Дня голодоморів та політичних репресій) Книжкова виставка

      Страшні сторінки історії України… Народу, який століттями вбивали, катували, знищували фізично та морально, народу, який прирекли на голодну смерть, але він не скорився, вистояв, вижив! Щороку  в останні дні листопада ми запалюємо поминальну свічку за тих, хто помирав однією з найстрашніших смертей – смертю від голоду! День пам’яті жертв голодоморів - це нагода згадати історію, вшанувати тих, чиє життя було зруйноване або знищене у ті страшні часи сталінського режиму.

    Для Сталіна українці були народом повстань. Саме це він хотів знищити - їхню волю до повстання. Саме тому і стався Голодомор. Це було не тільки бажання відібрати хліб. Це було прагнення викрасти душу і волю. І, незважаючи на мільйони жертв, це якраз те, що не вдалося Сталіну і його наступникам. Хліб вони забрали, а ось душу і волю - не змогли.

   Навіть після найстрашнішого випробування в своїй національній історії українці залишилися  нескореним народом. Події останніх десятиліть вітчизняної історії, обидва Майдани, боротьба з російськими окупантами свідчать про це з усією ясністю.

    Українці ніколи не були байдужі до цієї трагедії, зокрема, про акт геноциду писали свої твори українські письменники. Голодомор став темою багатьох  публіцистичних книг та мистецьких творів.

Щоб зрозуміти, через що пройшли наші предки, відчути, яку складну історію переживала Україна, ніколи не забути той страшний злочин кремлівських посіпак  пропонуємо вашій увазі книжкову виставку «Голодомор 1932-1933 років: сучасний погляд», яку можна переглянути на абонементі нашої бібліотеки. На виставці представлені документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль спричинені тоталітарним режимом.

   Заслуговує уваги книга  Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор». Це одна з найгрунтовніших праць, яка була написана тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.

   Усі свідчення книги Валентини Борисенко «Свіча пам᾽яті» доводять, що акція геноциду українських селян 1932 – 1933 роках  була чітко спланованою більшовицькою владою Кремля.

     Книга-меморіал «Лиха коса голодомору:1932-1933» та збірник Станіслава Кульчицького «Голод 1932-1933р.р. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків» допоможуть розкрити правду про штучність та спланованість голоду радянським тоталітарним режимом.

 

    Вважається, що роман «Марія» Уласа Самчука перший художній твір про Голодомор. Він був заборонений за часів радянської влади, адже розкривав жорстку правду про штучний голод, створеному для знищення української нації.

    Ще одним твором художньої літератури, присвяченим Голодомору 1932-33р., є роман «Жовтий князь» письменника Василя Барки. Він створив жовтого князя –  демона зла, який приносить лише спустошення, руйнування, біль і смерть. У своєму творі автор відобразив власні спогади про страшне горе, а також точні свідчення очевидців Голодомору, зокрема його рідного брата і сім’ї.

    Сучасна українська письменниця Світлана Талан пише твори в жанрі «реальних історій». Роман «Розколоте небо» присвячений темі колективізації і Голодомору в Україні.  Українське село, де були розкішні сади і родючі землі, спустошила голодна смерть. Справжні, невигадані жахи описує автор. «Розколоте небо» перевертає свідомість читача і відкриває для багатьох і до цього часу невідомі сторінки історії.

   Вважаємо, що зацікавить наших користувачів і видання краєзнавчого характеру «Книга скорботи Зіньківщини», в якій описано довголітні зусилля багатьох краєзнавців, істориків, голів, секретарів та депутатів рад і просто небайдужих людей щодо дослідження одного з найбільш тяжкого періоду в нашій історії Голодомору 1932-1933, політичних репресій 20-х початку 50- х років ХХ століття, голоду 1946 – 1947 років на Зіньківщині.

   Ці книги бентежать душу, наповнюють серця пекучим болем, адже в них показана жахлива картина голодомору, велика трагедія українських родин. Кожна книга з цієї виставки стане одним із місточків, що єднає нас з минулим.

    Сьогодні сила, яка творила геноцид проти українців і уникнула покарання за нього, наразі намагається знову чинити геноцидні дії проти нашого народу. Та руки дитини, яка вперше запалила свічу пам’яті, стали руками солдата, які тримають автомат і захищають рідну землю. Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді про пережите у 1932–1933 роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл. Споконвічний ворог хоче «витерти» Україну зі списку існуючих держав і народів. Але Україна непереможна!

    Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть українському народу  силу та волю, мудрість і наснагу для  перемоги над рашиською навалою.

    Український народ завжди з вдячністю пам᾽ятатиме, що ще раніше уряди Австралії, Аргентини, Грузії, Естонії, Італії, Канади, Литви, Польші, США визнали: сталінський комуністичний режим вчинив свідомий, ретельно спланований геноцид українського народу.                                                                                          

   Запалимо ж свічку пам᾽яті та помолимося за всіх замучених голодомором українців!

Бібліотечний фотореверс «Тих, хто пам’ятає своє коріння, ніколи не здолати!»

 

Бібліотечний фотореверс

«Тих, хто пам’ятає своє коріння, ніколи не здолати!»
(до Дня Гідності та Свободи)

         Не одне десятиліття український народ виборює своє право на вільне, щасливе життя, боронить рідну землю від знахабнілих зайд, здобуває таку омріяну свободу і незалежність! Від сивої давнини і до сьогодення кращі сини та доньки України віддають найдорожче – своє життя за гордість називатися українцем!

Сьогодні весь світ захоплюється незламністю нашого духу, мужністю та героїзмом наших захисників, тих, хто тримає на своїх плечах всі труднощі надійного тилу, дивуючись, де беремо ми, українці, ту незбориму силу та волю до перемоги! І лише ми, нащадки вільних козаків, знаємо, що майбутнього ніколи не буває без минулого! Ми свято бережемо, плекаємо та примножуємо ту спадщину, яку натрудженими мозолястими руками з покоління в покоління передавали нам наші предки, яку ми всотуємо з колисковими піснями матері та мудрим батьківським словом! Адже той, хто пам’ятає своє коріння сильний та незламний!

За місяці війни наша громада стала другою домівкою тисячам дорослих та дітей, чиє життя нещадно зруйнувала російська орда. І нехай вони з різних міст та сіл, та всіх їх об’єднує одне – вони з України. Тож і виникла ідея залучити їх до нашого проекту, вкотре згадати своє коріння, замилуватися вродою наших неперевершених українських красунь, набратися цілющої сили в істинно українському – стрічці, віночку, вишитій ще пра-пра-бабусею сорочці.

         Хочемо висловити слова вдячності всім, хто долучився та підтримав наш бібліотечний проект: найчарівнішим юним моделям, дівчаткам з сімей ВПО – сестричкам Бугай Валерії та Владиславі, Габєлковій Віолетті, Борматовій Дар’ї, чию вроду лише підкреслив стародавній український одяг; натхненним художникам своєї справи – майстру перукарського мистецтва та візажу Катерині Педоренко та креативному і невтомному фотографу Євгенію Корнієнку; майстру фотосправи Дмитру Алексєєнко; справжньому позитивчику (не дивлячись на похмуру погоду) Оксані Кривченко та її колегам - представникам Міжнародного фонду «Intersos» - Олі Михайленко і Оксані Нестеренко; незмінному  навігатору-професіоналу, водію Максиму Хорошуну; зберігачу та примножувачу неоціненних артефактів нашої історії - директору КЗ «Зіньківський історичний музей» Віктору Литусу; постійному помічнику та другові бібліотеки, самобутній майстрині Валентині Бедюх, колегам з сільських бібліотек та міського Будинку культури, які самовіддано шукали та знаходили нам елементи чудового українського вбрання.

Віримо, що зберігаючи пам’ять свого роду, ми вносимо свою часточку у перемогу України, знаємо - перемога буде за нами!

А всіх бажаючих запрошуємо переглянути світлини української краси в приміщенні Зіньківської публічної бібліотеки.

Конвенція ООН про права дитини

 Конвенція ООН про права дитини

  (бесіда до Всесвітнього дня дитини).

На відзначення Всесвітнього дня дітей, ми пропонуємо вам поговорити про права дітей.

Для початку давайте разом із вами згадаємо основні дати прийняття законів про права людини.

Про необхідність охорони прав дитини говорилось ще в Женевській декларації прав дітей в 1924 році.

10 грудня 1948 року Асамблея ООН прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини.



На Женевській конференції в 1959 році права дітей були підтверджені Декларацією , в якій були сформульовані десять принципів, що визначають дії всіх, хто відповідає за здійснення всієї повноти прав дітей, і яка мала на меті забезпечення їм «щасливого дитинства».

І лише 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини. Її називають «Світовою Конституцією прав дитини». Цей міжнародний правовий документ є основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років.

Конвенція ООН про права дитини була ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991року.

У Великому енциклопедичному юридичному словникові та Популярній юридичній енциклопедії ви знайдете значення слів: конференція, декларація, конвенція.






Запрошуємо вас ознайомитися із статтями Конвенції, яка закріплює права дитини. А саме: право на життя, на охорону здоров’я, на освіту, користування рідною мовою і культурою, відпочинок і дозвілля, а також право на захист під час збройних конфліктів і війни та інше.

У кожного з вас, діти, є права, закріплені Конвенцією і ви повинні добре знати їх, щоб захистити себе, якщо хтось хоче вас образити. Але слід знати не лише свої права, але й обов'язки. Прагнучи відстояти свої права, не порушуйте права інших!!!

Творчий вечір Лариси Мельник

 

          В День української писемності і мови  в читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки зібралися тимчасово переміщені особи, поети Зіньківщини і просто любителі українського слова, наші активні користувачі на творчий вечір Лариси Мельник, працівника Полтавського районного архіву. Вона презентувала свою першу збірочку під назвою « А ти живи…».  

 

          Поетеса розповіла про історію написання книги.

         Всі її новели розповідають про неї, про її  внутрішній світ. Деякі з них прочитала на вечорі – це « Мовчу», «Бажання писати», « Очі».

    Основна частина її збірочки – це вірші про війну в Україні, яку розв’язав російський агресор - «Мій український солдате», «Як наші діти стають Героями», «Які б слова не сказати…». Поетеса розповідала присутнім, що відчувала, коли  чула повідомлення, як гинуть люди, діти, руйнувалися міста і села.  А ще як писалися вірші присвячені нашим солдатам - землякам Сергію Окарі та Віталію Грицаєнку та іншим героям-захисникам, які загинули захищаючи незалежність нашої держави. 

         Зачитала пані Лариса і свій вірш «Збираю себе по друзочках», який був опублікований на платформі «Поезія Вільних» до Дня незалежності України.

         Всі твори нашої землячки знаходили відгук у серцях присутніх, адже вони про те, що кожен з нас відчуває та переживає зараз.      Тож не дивно, що автор збірки отримала цього вечора багато теплих слів від краян.

         З вдячністю за написані рядки, побажаннями подальших творчих надбань вітали Ларису Миколаївну вчитель філії «Власівська гімназія» Зіньківського опорного ліцею №1» Богдан Бугаєнко, директор бібліотеки Наталя Тоцька, начальник служби у справах дітей та сім’ї Наталія Рись, діловод  Зіньківського  закладу дошкільної освіти №2 Наталія Вітренко, директора Бобрівницького закладу дошкільної освіти Любов Добряк, директор Зіньківської дитячої музичної школи ім.П.Батюка Світлана Должко, пенсіонерки Наталя Пронь та  Надія Влох .

Лариса Мельник подарувала для користувачів бібліотеки примірник своєї книги з дарчим написом. І тепер у кожного бажаючого буде можливість перечитати самому збірочку  «А ти живи…».

    Тож бажаємо Вам,  Ларисо Миколаївно, нових віршованих рядків, хороших  поціновувачів  Вашої творчості і приємних емоцій від зустрічі.

Співець латині й України

 

Співець латині й України

Лірична сповідь до 85-х роковин пам’яті Миколи Зерова, репресованого українського поета, вченого - літературознавця, перекладача, критика, уродженця м. Зіньків

 

 

Закоханий у вроду слів,

Усіх Венер єдину піну,

Ти чародійно зрозумів

І мідних римлян, і Тичину.

                    М. Рильський

3 листопада цього року, в історії нашого краю, в історії української літератури трагічна дата : 85 років пам’яті земляка Миколи Зерова – вченого, перекладача, поета, одного з найцікавіших неокласиків України.

Микола Зеров належить до тієї плеяди українських учених, діячів культури, які в складні 20-ті роки ХХ століття розвивали українське мистецтво, літературу та науку, орієнтуючись на найвизначніші досягнення світової культури.

    Народився Микола Зеров 26 квітня 1890 року в багатодітній родині вчителя, в славному місті Зінькові на Полтавщині, де минуло його дитинство. Закінчив Зіньківське початкове училище, навчався в Охтирській та Першій Київській гімназіях. Вищу освіту здобув у Київському університеті Святого Володимира. Він був талановитим поетом, хоча й залишив по собі невеликий віршований спадок.
    Про свій рідний край автор писав у свої поезіях: «Близнята» («Квітень»), «Степові дороги», «Водник» («Спогад»).

    У вірші «Степові дороги», автор згадує своє дитинство та поїздку до Полтави.

Я бачу їх. Заломами поволі

Вони сповзаються, за шляхом шлях,

В розлогих і закурених полях

Там, де стрункі шикуються тополі.

Крізь жовтий пил, що осідає долі,

В яру з’явився черепичний дах,

І димарями по сухих горбах

Полтава їжиться на видноколі.

 Латинські переклади Зерова — неоціненне надбання української культури, багато в чому неперевершене й сьогодні. Хоча перекладацтво йде далі, розвивається. Саме на підвалинах, закладених автором «Камени», зводили свої «римські будівлі» Михайло Білик, Іосип Кобів, Андрій Содомора, де в чому й перевершуючи свого вчителя, але на його ж таки основі.
        «Камени» була перша і єдина прижиттєва збірка Миколи Зерова. Саме в ній як поет він дав нам неперевершені зразки поезії, зокрема «Праосінь» вважається ліричним шедевром автора, пристрастю до живого руху кольору в природі:

Як ніжна праосінь,  ти йдеш моїми снами;
Мов китиці калин, рожевієш устами,
Очима темними, мов вереснева ніч,
Округлістю тьмяних алябастрових пліч
Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.
Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,
Стожарами мені горять у далені.
Ти давню праосінь нагадуєш мені:
Широколанний степ, бліді свічада ставу,
Берегових грабів грезет і златоглави,
Повітря з синього і золотого скла
І благодатний дар останнього тепла…

 

          Високі патріотичні почуття виявляються не тільки в літературно-критичній діяльності Зерова, але й у його тогочасній поезії. Надія автора на відродження свого народу звучить найвиразніше у вірші «Ріг Вернигори».

Зникнуть, зникнуть агаряне...

Вся потуга їх розтане,

як весною тане сніг.

А над нашим краєм рідним

задзвенить ключем побідним

Вернигорин дивний ріг.

 

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет.

 

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали менi, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

.......

Нiч мiсячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

I чорний день дзвонить в стремена.

 

          Про свої поезії сам Зеров казав дуже скромно: талановитим себе не вважав і писав, щоб розвинути її до високого щабля, якого вона була варта. Микола Зеров любив українську мову і допомагав їй розвинутися.

    У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. Автора було засуджено на 10-річне ув'язнення 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

    Поети в українській історії, без сумніву, мають величезне значення. Видатні особистості зазвичай з'являлися у важкі для народу і країни часи. Вчасно сказане поетичне слово допомагало багатьом українцям зберігати в душі надію на краще майбутнє. Миколу Зерова можна назвати одним з літературних діячів, які зіграли в історії країни важливу роль. Не забувати такого витонченого майстра, творця поетичних і перекладних шедеврів - наш святий обов’язок.

Кенді бар «Від ідеї до втілення»

 

Кенді бар «Від ідеї до втілення»
(імідж-коктейль з майстринею Інною Григоренко)

 

Кондитерське мистецтво сьогодні привертає все більшу і більшу кількість творчих людей. Адже це можливість своїми руками навчитися готувати дивовижно смачні страви. Особливе місце серед них займають солодощі, різноманітна випічка - торти, тістечка.

            Саме такому виду мистецтва було присвячене чергове заняття салону «Світ рукотворного дива», яке провела керівник Лариса Криштопа. Для постійних  учасників салону, гостей міста та внутрішньо переміщених осіб  організовано солодке свято кенді бар (солодкий стіл) «Від ідеї до втілення».

Надзвичайну насолоду подарувала присутнім запрошена на захід  талановита, обдарована майстриня Інна Григоренко, яка провела майстер-клас по приготуванню ніжного  смаколика - маршмеллоу, показала технологічні прийоми, дала цінні практичні поради. Було використано найякісніші і свіжоприготовлені інгредієнти, професійний інвентар. Кожен учасник виготовив свій власний смаколик, спробував себе у ролі кондитера, відчув тонкощі роботи з інвентарем та інгредієнтами.

Три години роботи дали можливість здобути не тільки нові корисні знання, практичні навички, але й посмакувати своїми виробами. Всі учасники зустрічі отримали лише позитивні емоції і незабутні враження.

Розроблена та продемонстрована книжкова виставка «Солодке диво» та інсталяції до заходу зацікавили всіх присутніх.