Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 

Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 (до Дня Чорнобильської трагедії)

А де тепер не зона на землі?

І де межа між Зоною й не зоною?

Ліна Костенко

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них - 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорнобиль і досі є незагоєною раною. Тоді на Чорнобильської АЕС сталося трагедія планетарного масштабу, яка докорінно змінила життя всіх нас, поділивши його на періоди «до» і «після» аварії. Аналог цій безмежній біді - хіба що війна сьогодення.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів. Радіаційний рівень зріс до межі у 30-40 разів більшої, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі 1945 року, радіоактивна хмара прокотилася світом. Чорнобильську аварію класифіковано за найвищим – сьомим  рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій. На ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи піднялася вся Україна. Найважчі випробування лягли на плечі пожежників та ліквідаторів. Про їхні подвиги, а вони були на кожному кроці, писала преса не лише нашої країни, а й усього світу. У Чорнобилі й Прип’яті, в 30-кіломстровій зоні працювали і представники нашої Зінькінщини.

Саме в книзі «Чорнобиль. Вічний біль» описується подвиг тих земляків, які своєю мужністю відвернули перетворення на зону відчуження свого рідного краю й усієї України.

Спогади жителів с.Дейкалівка, учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го можна знайти у виданні Людмили та Олександра Яременків «Дейкалівка. Моє село, для мене ти єдине...». Їхня розповідь доповнена фотосюжетами про подолання наслідків Чорнобильської трагедії тридцятилітньої давнини.

Саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію.

Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося. Перше офіційне повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зробили лише за 36 годин після вибуху, проте для порятунку людей була цінною кожна секунда.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали.  Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя, їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

Через 37 років після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. Сьогодні, у 37-му річницю трагедії, можливо одним із гідних варіантів пам’яті, буде взяти до рук книгу. Щоб згадати, уявити, осмислити, розбудити почуття відповідальності перед наступними поколіннями. Ми не можемо забути про самопожертву ліквідаторів аварії - добровольців, пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправилися на зустріч невідомій небезпеці, виявили жертовність, високий патріотизм, закрили собою світ від атомного лиха.

До Дня Чорнобильської катастрофи в Зіньківській публічній бібліотеці організовано перегляд літератури, в якій описуються хвилюючі події тих років, історії очевидців які відвели від світу страшну долю - стати атомною пустелею.

 

 Кожна сторінка книжки Ольги Купрієнко та Алли Багірової «Чорнобильська хроніка. Люди.» варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь.

Книжка Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль» - це подорож письменниці крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи.

Ми сподіваємося, що кожен, хто гортатиме сторінки представлених книг в бібліотеці, назавжди запам’ятає імена земляків, які ціною власного здоров’я, своїм життям заплатили за наше чисте сьогодення, за те, щоб пам’ятаючи ті події, ми не повторювали минулих помилок і по можливості, намагалися попередити їх повторення. Адже сьогодні світ знову на межі - на такій тоненькій межі між життям і смертю. І знову вибухають реактори, і знову незримий, але безжальний ворог – радіація загрожує нам і нашим дітям. Ми низько вклоняємося пам’яті тих, хто відвівши від нас «пекельний атом», відійшов за межу вічності та безмежно вдячні тим, хто сьогодні ще з нами поряд і потребує нашої уваги не лише в день трагедії.