пʼятницю, 27 січня 2023 р.

Погляд в історичне минуле «Крути. Бій за перемогу. Бій за майбутнє»

 


І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру Батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
Щороку, 29 січня ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто в далекому 1918 році боронив незалежність України ціною власного життя. В цьому році минає 105 років бою під Крутами.

В читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки для своїх відвідувачів та внутрішньо переміщених осіб було проведено захід -  погляд в історичне минуле «Крути. Бій за перемогу. Бій за майбутнє», присвячений

тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України  не дожив до сьогоднішнього дня, спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, цвіту нашого народу, його славним синам, які у розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас - життя.  



     Ведучі заходу  бібліотекарі Лариса Криштопа та Людмила Рибалка доступно та цікаво розповіли присутнім про бій під Крутами, наголосивши на тому, що 29 січня 1918 року - це не лише день скорботи за українською молоддю, а й день величі духу української нації.


 Під час заходу пам’ять полеглих Героїв вшанували хвилиною мовчання.


Присутні переглянули відеоролик «Реквієм до Дня Пам'яті Героїв Крут – 1918»,  підготовлений бібліотекарем Віталієм Крохмалем, та ознайомилися з книгами, представленими на книжковій виставці.





…Крути і сьогодні доторкають променями гіркотної печалі непересічного громадянина України. Історію створюють люди. І кожне покоління обирає чи то власний тягар непевності, чи смолоскип палаючої Свободи. Вони ж обрали Волю, виявилися свідомішими від більшості своїх ровесників, навіть мудрішими за деяких великодержавних мужів того часу. І заплатили дорого - власним життям. Їх давно оплакали батьки і неціловані наречені. Їх і досі оплакує Україна…

І в цей важкий для нашої країни час, коли йде війна з російським агресором, сьогоднішні наші мужні, незламні захисники-воїни, український народ виборюють Перемогу, яка неодмінно буде за нами!

четвер, 26 січня 2023 р.

Інформаційний дайджест «Злочин проти людства»

 

Інформаційний дайджест

«Злочин проти людства»


День памяті

Історію неможливо повернути назад. Але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, на жаль, має й сумні сторінки. Україна - це країна пісні й краси, але в роки Голокосту - це країна смерті, смерті безвинних. 27 січня, починаючи з 1 листопада 2005 року, в усьому світі відзначається День памяті жертв Голокосту. Ця дата вибрана не випадково, саме в цей день 1945 року визволили концтабір Освенцим, де було вбито найбільше євреїв.


Винищення вогнем

Голокост (всеспалення) - переслідування і масове знищення євреїв і ромів нацистською Німеччиною протягом 1933-1945 років.  Масштаби цієї страшної трагедії шокують: жертвами Голокосту стали сотні тисяч представників єврейського народу та інших національностей.


Початок

У 1933 році до влади в Німеччині прийшов Гітлер, який затвердив режим, що грунтувався на расовій доктрині. Згідно з нею німці належать до вищої арійської раси. Планомірне знищення євреїв - це була спроба знищити цілий народ. За роки війни нацисти знищили близько 6 млн. євреїв, з них 1,5 млн. дітей.


Кришталева ніч

З 9 на 10 листопада 1938 року в Німеччині відбулися масові єврейські погроми, які увійшли в історію під назвою «кришталевої ночі» завдяки безлічі  розбитих вітрин. З 7 по 13 листопада було вбито близько 400 людей, зруйновано понад 1400 синагог.


Примусова ізоляція

Нацисти заганяли євреїв у гетто з метою їх ізоляції та подальшого знищення, примушували носити особливі позначки, відправляли в табори з метою ув’язнення і використання на тяжких роботах.


Ванзейська конференція

20 січня 1942 року в передмісті Берліна Ванзеї відбулася конференція? метою якої було «остаточне вирішення єврейського питання», в результаті чого більшість євреїв будуть депортовані до Польщі у табори смерті.


Нацистські концтабори

Безпосереднім приводом для заснування концтаборів була велика кількість заарештованих поляків, які утримувались в переповнених тюрмах. У багатьох таборах людей примушували до рабської праці? ставили на них жахливі медичні експерименти. І в кожному з них безперебійно працювали газові камери.

                                               Табори смерті:

ОСВЕНЦИМ ( 1940-1945) – 4 млн. жертв;

БЕЛЖЕЦЬ  (1940-1943) – 500-600 тисяч жертв;

ХЕЛМНО (91941-1945) – 320-400 тисяч жертв;

МАЙДАНЕК ( 1941-1944) – 300 тисяч жертв;

ТРЕБЛІНКА       (1942-1943) – понад 700-800 тисяч жертв;

СОБІБОР (1942-1943) – 250 тисяч жертв.



Голокост в Україні

За період з 1941-1945 років на українських землях загинуло близько 1,5 млн. євреїв та понад 4 млн. українців і представників інших національностей. Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр.


Восени 1941 року протягом двох днів нацистами було розстріляно майже 34 тисячі людей. За весь час німецької окупації у Бабиному Яру було знищено близько 100 тисяч людей, з них 70 тисяч євреїв. А на території нашої країни загинуло 1,5 млн. єврейського населення.



Пам’ ятати заради майбутнього

Геноцид, незалежно від того, відбувається він у мирний чи воєнний час, є злочином проти людства. Пам’ять про Голокост необхідна,  щоб наші діти ніколи не були  жертвами, катами і байдужими спостерігачами. Схиляємо голови у скорботі за навіки полеглих у безіменних могилах і печах крематоріїв. Зробимо все можливе, щоб найбільші суспільні цінності - свобода, гуманізм, мир та злагода - завжди панували на нашій землі.

                                               


пʼятницю, 20 січня 2023 р.

Моя країна – Соборна Держава


«Моя країна – Соборна Держава»
(до Дня Соборності України )


Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

бо ти у нас одна-єдина, –

Писав в своїх віршах Тарас.

Молюсь,- казав він, щоб у тебе

В минулому залишились жалі,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

 

    День 22 січня 1919 року увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.
    Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності. Офіційний державний статус День Соборності України отримав в 1999 році, а в 2011 було встановлено День Соборності і Свободи України.
    Святкова дата є достатньо символічною у наші надскладні часи, коли Україну та її націю намагаються морально та фізично знищити, роз’єднати споконвіку міцно скріплені духовні зв’язки.


    Книжкова виставка представлена в Зіньківській публічній бібліотеці «Моя країна – Соборна Держава » привертає увагу читачів та пропонує замислитись над історією нашої країни, сьогоденням та майбутнім українського народу.
    Зокрема, книга Братів Капранових «Мальована історія незалежної України» дає змогу ознайомитись з документальними матеріалами, що висвітлюють тернистий шлях України до Соборності.
    На виставці можна переглянути книги видатних українців, незламних борців за свободу і незалежність України таких як Володимир Винниченко. В книзі Кульчицького Станіслава «Володимир Винниченко. Бути чесним з собою» створений політичний портрет, змусить читачів по-новому поглянути на цю історичну постать.
    У книзі «Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях» висвітлюються ключові події Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки, символ духовної єдності людей східних і західних земель України.
    Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови духовно багатої, вільної та демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Навіть зараз, в нелегкі часи для нашої Батьківщини, ми не перестанемо вірити, що територіальна цілісність України, навіки залишиться непорушною. Адже вона скріплена кров’ю мільйонів незламних борців минулого століття і тих, хто і зараз веде боротьбу з ворогом, який посягнув на цілісність нашої держави!
    Зі святом, дорогі українці, нація незламних і сміливих громадян нашої величної та непереможної України! Нескореної нації! Все буде Україна!




середу, 18 січня 2023 р.

Віртуальний майстер романтичних поем та віршів

 

Година літературних вподобань
 «Віртуальний майстер романтичних поем та віршів»


          22 січня виповнюється 235 років з дня народження генія англійської літератури Джорджа Ноеля Гордона Байрона. Лорд Байрон назавжди залишиться в художній памяті людства як уособлення неприборканого прагнення до найвищих духовних цінностей світу, у якому людина не буде гнітити людину. Він став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Учасник Грецької революції.

         Ім’я великого англійця - лорда Джорджа Гордона Байрона, людини безмірного поетичного таланту, незвичайної творчої щедрості, глибокого філософського розуму -  актуальне і сьогодні.

         Він прожив 36 років. Але його біографія - одна з найяскравіших і найдраматичніших в історії світової літератури. Вона схожа на легенду, власне, навіть на сплетіння легенд, оповитих серпанком таїни і загадковості, ореолом романтики і легким флером містики.

         Джордж Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні в родині, що належала до знатного роду.  У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Від народження він був кульгавий, але не терпів співчуття та гостро переживав образи. Аби утвердитися серед однолітків, Байрон наполегливо займався спортом і з часом став вправним плавцем, боксером, вершником, фехтувальником. Ще студентом Кембріджського університету написав вірш «Хотів би жити знов у горах». Він входить до першої збірки віршів молодого поета «Години дозвілля», являє собою внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів. Поезія Байрона віддзеркалює основні проблеми того часу.


         Дуже вразливий за своєю природою, Байрон вічно перебував у стані закоханості. Одружився  з міс Мілбек, якій двічі робив пропозицію. Вів дуже розпусний спосіб життя, і через його алкоголізм та великі борги дружина залишила його одразу після народження дочки. Його дочка  Ада Лавлейс, відомий математик, яка вважається першою програмісткою у світі.

          Байрон багато подорожував: побував в Іспанії, Греції, Албанії, Туреччині й Малій Азії. Цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців. Він відомий світу і як автор поем «Шильйонський в’язень», «Гяур», «Корсар», «Лара», драматичних творів «Манфред», «Каїн», роману у віршах «Дон Жуан» та ін.

         Світове визнання молодому автору принесла його поема «Паломництво Чайльда Гарольда», герой якої, розчарувавшись у солодких мріях юності, тікає від суспільства у далекі екзотичні краї, де шукає серед дикої природи гармонію життя.



         Під час перебування в Італії, Байрон пише ліроепічну поему «Мазепа». Він був першим, хто ввів у європейську літературу образ України та українського героя. Поет звернувся до подій історії України - доби сильних характерів, зацікавився постаттю гетьмана Івана Мазепи, як романтичного, вельми таємничого героя української минувшини.

В жахливий день біля Полтави 

 Од шведів щастя утекло. 

 Навкруг порубане, криваве

 Все військо Карлове лягло, 

 До того пам'ятного року, 

 До ще жахливішого дня, 

 Що на ганьбу й різню жорстоку 

 Ще більше виставив ім'я, 

 Ще більше військо дав на злім. 

 Одному грім, а блиск усім 

(Поема «Мазепа»)

         Поет створив емоційний образ України - безмежної, вільної, ще не освоєної землі, що таїть у собі величезні природні багатства. Нестримний біг дикого коня,  на якому прив᾽язаний Мазепа, уособлює думку поета про історичний рух України, яку автор хотів би бачити вільною, як і все людство загалом. Попри те, що Байрон жодного разу не був в Україні, в поемі він вдало описав велич українського народу та красу нашої природи.


         В останні роки життя Байрон працював над епічною поемою «Дон Жуан», завершити яку так і не встиг. «Дон Жуан» - яскравий та різноплановий твір, який містить у собі сатиричне висміювання, філософські роздуми та ліричні відступи. Дон Жуан - звичайна людина, його зображено на фоні подій власного життя. Щирість героя вступає у протиріччя із буржуазним суспільством, у якому спотворені моральні цінності. Дон Жуан вимушений коритися новим порядкам заради врятування свого власного життя


Коли в Греції почалася революція, Байрон за свій рахунок спорядив військове судно і особисто відправився на допомогу повсталим.  Прибувши в Грецію поет відсвяткував своє 36-ліття, відчуваючи (так колись напророкувала йому ворожка), що цей рік стане фатальним. У день народження він написав свій останній вірш:                                                                                                                            

Вгамуйся, серце. 
 Вибив час. Нікого нам не зворушить. 
 Нехай любов обходить нас, 
 Та нам любить.
 Пожовкли днів моїх листки, 
 Засох любові цвіт і плід.
 Повзуть скорбота й хробаки За мною вслід…
 За волю в гордім цім краю 
 Борися всупір долі злій. 
 Знайди в бою і смерть свою, і супокій!

         У лютому 1824 р. у Байрона стався тяжкий напад лихоманки. 19 квітня 1824 р. молодий поет помер від лихоманки. У Греції був оголошений національний траур, що тривав 21 день. Останки поета були переправлені до Англії, а його серце поховане в Греції, як він і заповідав. Тому і до цього дня греки шанують його, як національного героя.

         Байрон мав великий вплив на розвиток української літератури. Українські письменники зацікавилися творчістю письменника понад 150 років тому. З того часу інтерес до Байрона не згасав. Лірику й поеми Байрона перекладали українською мовою Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та інші.

         На перехресті часів і культур продовжується діалог із Поетом, що здійснив надзвичайний вплив на літературу національну й світову.



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вівторок, 17 січня 2023 р.

Не переболить і не забудеться

 

Не  переболить і не забудеться

( до Дня вшанування подвигу захисників Донецького аеропорту)



         Подвигу захисників Донецького аеропорту, оборона якого тривала 242

дні, в читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки був присвячений перегляд літератури.

 


В книзі Ірини Вовк «На щиті» опубліковані розповіді сімей про героїв АТО, серед них і учасники оборони Донецького аеропорту. Переконливі факти, конкретні героїчні вчинки українських патріотів різних за віком, професією, із різних куточків України. У кожного з героїв книжки своя життєва історія. Кожна поїздка в аеропорт могла стати  для них квитком в один кінець. Про це знали всі. Та «там не до відчуття страху. Кожен знав – треба тримати оборону..., знав,  куди вій йшов і знав, що може не повернутися, що захищає своїх рідних, друзів,  свою землю».  «Вони , молоді хлопці, мали честь, мали силу волі – вони дивились смерті у вічі, але не кинули автоматів і кулеметів, не втекли посадками, не відступили без наказу», - пише автор.

 

  Про Героїв-сучасників війни з російським  агресором - книга  Валентини  Розуменко  «Нескорені», в якій зібрані   інтерв’ю із героями АТО. Серед них і розповіді про тих, що пройшли крізь пекло Донецького аеропорту. Це  реальні історії патріотів, високі зразки мужності, сили духу, самопожертви та героїзму усіх тих, хто віддав своє здоров’я  за свободу і незалежність нашої країни. В інтерв’ю з Максимом Денисовим (під назвою «Повернутися живим…») с. 233 читаємо: «1 грудня 2014 року ми вирушили до Донецького аеропорту,  щоб провести ротацію 95 – го батальйону і привезти з собою зброю і харчі. Нас відправили двома відділеннями на старий термінал, тому що його за день до нас узяли сепаратисти. Перед нами стояло завдання повернути його. Після прибуття до аеропорту ми з боями зайняли перший поверх і тримали його. Другий поверх вже взяти не змогли. Там у ворогів була хороша точка, з якої нас прострілювали на сходах.   Але у наших бійців було те, чого не було у сепаратистів, - бойовий дух. В аеропорту не було жодного місця, де б куля або осколки не могли б наших бійців дістати в будь – який час дня і ночі. І так цілий день під прицілом ворога».

         Чому ж так розвивались події?  Як свідчить наш герой  «сепаратисти  або були просто попереджені кимсь, хто здав нас, або сепаратисти заздалегідь підготували цю пастку. Тому наші частини були змушені його залишити, щоб повернутися живими». 

         Чи був сенс в обороні Донецького аеропорту? – так, однозначно відповідав герой нашої книги. На його думку завдяки участі в боях за Донецький аеропорт важкої артилерії  ворог не зміг  захопити Піски і Авдіївку, відправляти вантажі літаками і забезпечувати угрупування банд в Донецькій і Луганській області.  Але ночами ворог мінував аеропорт.

В інтерв’ю Валентини Розуменко з іншим учасником оборони аеропорту  Олександром Терещенко   («Доброволець у термінал»), який пройшов жахіття Донецького аеропорту і врятував життя своїх побратимів, ми читаємо: «В останні дні бойовики були фактично на відстані витягнутої руки.  Хлопців вони травили газом, закидали гранатами. 20 січня 2015 року вороги  проникли в середину терміналу. Замінували несучі колони будівлі і підірвали їх, фактично заживо похоронивши українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапила до полону».

Пам’ятаймо тих, хто захистив нас від ворожої навали тоді! Памятаймо тих, хто боронить нас з вами сьогодні!




Перед іконою я стану на коліна,

Воскову свічку тихо запалю

І помолюся за рідну Україну, за тих солдатів,

Що полягли в жорстокому бою.

Солдате український, я за тебе

Щодня благаю Бога і молю,

Щоб захистив жовте поле, синє небо

І щоб живим лишився ти в бою.

Перед солдатом стану на коліна.

Воскову свічку тихо запалю

За те, що захищає Україну

В запеклому жорстокому бою.

( Людмила Удіванова)

четвер, 5 січня 2023 р.

Літературні горизонти поета, письменника Василя Стуса за книгою О.Дорошенка "Василь Стус"

 

Відеозустріч
«Літературні горизонти поета, письменника Василя Стуса
за книгою О.Дорошенка «Василь Стус»

                                                    


Василь Стус. Поет. Правозахисник. Людина. Товариш. Чоловік. Батько. 85-річчя з дня народження якого ми відзначаємо цьогоріч. Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Живий і давно - з точки зору життя людини, а не історичної перспективи - померлий. Хто він? Чому ось уже впродовж десятиліть після смерті, його постать притягує до себе увагу, викликаючи спротив одних і беззастережне захоплення інших.

                                            


І знову-таки - що змусило майже 100 000 людей вийти 19 листопада 1989 року на морозні вулиці Києва, щоб віддати останню шану тому, хто досі залишився невідомим. На всі ці питання ви знайдете відповіді у книзі О.Дорошенка «Василь Стус».

                                              


З якихось причин доля Василя Стуса видовжилась у часі, вкотре доводячи, що людина - попри всі обставини - таки спроможна подолати свій страх і стати гідною свого покликання.

                                              


А народився поет 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Вінницької області, був молодшим з чотирьох дітей. Невдовзі сім’я переїхала у Донецьк, аби втекти від примусової колективізації. Шкільне навчання не любив. Як він писав «…одне чужомовне, а друге дурне.  Чим швидше забудеш школу, тим краще.».

     Згодом вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. Інститутські роки були нелегкі. Перша публіцистика віршована - захоплення Рильським та Вергарном. Опісля працював у сільській школі на Кіровоградщині. Там зігрівся душею і звільнився від студентського схимництва.

                                          

А далі служба в армії. Вірші звичайно не писалися, оскільки на плечах погони. Але там прийшов до нього Бажан, тоді ж - перші друковані вірші. Ну, а післяармійський час - був уже часом поезії. Це була для нього епоха Пастернака.  Після служби повернувся до вчителювання. Потім став літредактором газети «Соціалістичний Донбас», аж доки в 1963 році не вступив до аспірантури інституту ім.Шевченка. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів «Круговерть».  Можна припустити, що поезія зазвучала у Василевій душі як музика.

                                          


                                      Краю! Мій добрий обрію!

                                      У сизуватій млі,

                                      Там, де розтав вишиваний рукав,

                                      Лишилось серце…

                                    


Після знайомства з майбутньою дружиною Валентиною почав писати інтимну лірику - розкуту до еротичності й водночас витончено цнотливу.

                                      Твій голий голос, мов болючий заштрик,

                                      Устромлено в оцей грудневий свист.

                                      Іще пожди! Іще нестерпно ждати!

                                      Іще одна, мов переплеск весна…

                                    

Над збіркою «Зимові дерева» Стус працював у 1965-69 роках. Як і першу збірку опублікувати її виявилося неможливим. Та одна з самотужки надрукованих копій випадково потрапила до Європи і там була видана бельгійським видавництвом «Література і мистецтво».

         4 вересня 1965 року Стус бере участь у акції проти арештів української творчої молоді, що відбулася під час показу фільму «Тіні забутих предків». Наслідком для нього стало виключення з аспірантури. «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації», - писав він.

                                                  


         Настав час низки швидкоплинних робіт: кочегар, різноробочий, редактор. При цьому треба було годувати сімю, на той час у нього уже був син Дмитро. Василь Стус ставав дедалі помітнішою фігурою: він писав відкриті листи до компартії, Спілки Письменників та Верховної Ради, критикуючи порушення прав людини.

                                                       

Найповніша збірка автора «Палімпсести» включає твори написані в 1971-77 роках. Більшість цього часу, з 1972 року, він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області. «Палімпсести» вийшли друком уже після смерті автора у 1986 році. Туди увійшли вірші, які вдалося зберегти, доправивши  на волю у листах. А кілька сотень його віршів, в тому числі остання збірка «Птах душі», втрачені. «Палімпсести» починаються віршом, в якому мотив наче вихоплений з глибин невідомого пісенного світу. Схоже на те, що його спільність з Шевченком саме в тих палімпсестах з глибин півсвідомого.

         Влітку 1979 року Стус повертається з заслання до Києва, але всього за кілька місяців його знов заарештовують на 10 років таборів суворого режиму, та до кінця цього терміну він не дожив.

                                      Між співами тюремних горобців

                                      Причулося: синичка заспівала

                                      І тонко - тонко прясти почала

                                     Тоненьку цівку болю, мов з-під снігу

                                      Весняний первісток зажебонів.

         «Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. І думка така: поет повинен бути людиною. Ще ціную здатність чесно померти», - писав Василь Стус.

         Власне, після оголошення голодування він і помер 4 вересня 1985 року в карцері 36-ї зони на Уралі. Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність. Там же його і поховали. Перевезти тіло і перепоховати його в Києві рідним вдалося тільки через чотири роки. А у 1990 році Василь Стус був посмертно реабілітований.

                             


             Сьогодні твори Василя Стуса вже існують самостійно - їх  аналізують, вивчають. І, сподіваємося, ця книга допоможе зрозуміти, всупереч чому творив поет, як за таких обставин він зміг не просто залишитися собою, а й витворити світ, цікавий і для наступних поколінь.