Відео-подорож у творчість «Пісня весняної квітки»

 

Відео-подорож у творчість «Пісня весняної квітки»

Чарівна Квітко, як метелик 

 Ти промайнула наді мною. 

 Твій голос – вітерець в пустелі,

 Зачарував і зник луною.

 Ні, він дзвенить, зорею сяє, 

 Яка на честь твою горить.

 Не замовкай, тебе благаю, 

 Даруй пісенну ніжну мить.

                                                                                                Алекс Гутмахер

     Дивна, багато в чому трагічна доля випала маленькій симпатичній жінці, відомій американській студійній вокалістці, яку назвали найбільш упізнаваним голосом США. Її голос хоч раз почули понад 20 мільярдів людей, що в три рази більше за все населення планети. Ім’я цієї американської співачки  українського походження, виконавці українських пісень - Квітка Цісик. Володарці неймовірного голосу та однієї з найпопулярніших українських співачок у  світі, 4 квітня цього року могло б виповнитися 70 років.

    Хто хоч раз почув голос цієї співачки, ніколи не забуде її, наче вона знала якусь таємницю, загальну для кожного людського серця. Кажуть, її голос має містичну силу, заворожує і лікує. Звідки ж взялася чарівна українська квітка, яка знала таємний код української душі, у чужині, в самому центрі Нью-Йорка.

   Квітослава-Олеся Цісик народилася у Квінсі, в одному з районів Нью-Йорка. Її батьки стали післявоєнними емігрантами із Західної України. Саме їм Квітка була вдячна за знання української мови, культури та жодного дня без сумнівів у тому, що вона українка. Батьки ж і вчили своїх доньок музиці. З чотирьох років Квітка вже грала на скрипці. В молодості співачка навчалася не тільки в різних закладах, але і в різних країнах. Співачка мала унікальне рідкісне колоратурне сопрано, неперевершений вокальний тембр. Старша сестра Марія стала піаністкою, директором консерваторії у Сан-Франциско.

   Вона співпрацювала з легендарними виконавцями і музикантами - Робертою Флек, Карлі Саймон, Ліндою Ронстадт. До Квітки також звертався Квінсі Джонс - продюсер, що відкрив світу Майкла Джексона. Проте співачка вельми успішно розвивалась і творчо: записувала пісні для фільмів, а також брала участь у зйомках як акторка разом із з Даяною Росс та Майклом Джексоном (стрічка «Віз»). Квітка  озвучила всі пісні головної героїні фільму «Ти осяюєш життя». Ця робота принесла її «Оскар» та «Золотий глобус».

   Обидва чоловіки співачки були американцями.   З першим, Джеком Корнером - джазовим музикантом, Квітка прожила всього рік. Вона безмірно поважала його за талант і допомогу в співочій кар’єрі. Другим чоловіком став Едвард Ракович, відомий інженер звукозапису - теж брав активну участь у записах пісень. У 39 років Квітка стала мамою - у неї народився син. Зараз її син займається музикою.

   Слава та успіх чекали Квітку у США, проте співачка мріяла знайти свого слухача на історичній Батьківщині. За власний кошт Квітка записала два україномовних альбоми: «Пісні України» та  «Квітка. Два кольори».  Таким чином, жінка, яка ніколи не була в Україні й чула народні пісні тільки від своїх рідних і знайомих, записала абсолютно оригінальні трактування відомих мелодій, заново прочитавши українську душу..

   Співачка побувала  в Україні лише один раз. Вона приїхала з мамою у Львів, але ця поїзка не афішувалася і була майже таємною. Після поїзки на Батьківщину в її репертуарі з᾽явилися пісні Володимира Івасюка, які були неповторні і незабутні, поєднували силу, ніжність і щирість.

   Пісні у виконанні Квітки зачаровували українців по обидва береги океану. Тоді це був ковток чистого повітря. Сама ж співачка скаже про альбоми: «Ці збірки пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу".

   Третій альбом мав бути присвячений колисковим пісням, але не судилося. Через хворобу на рак молочної залози, не доживши п’яти днів до свого 45-того дня народження, співачка померла, залишивши нам у спадок ніжне звучання свого голосу в безсмертних піснях, що є генетичним кодом кожного українця.

   А остання пісня, яку виконала Квітослава, стала пророчою: «Чути: кру! кру! кру! В чужині умру. Заки море перелечу, Крилонька зітру…».

   Українка, народжена у США,  була великою патріоткою України! Пісні Квітки Цісик воюють за Україну. Її велична місія нині реалізована. Пам’ятаймо своїх героїв!

Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 

Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 (до Дня Чорнобильської трагедії)

А де тепер не зона на землі?

І де межа між Зоною й не зоною?

Ліна Костенко

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них - 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорнобиль і досі є незагоєною раною. Тоді на Чорнобильської АЕС сталося трагедія планетарного масштабу, яка докорінно змінила життя всіх нас, поділивши його на періоди «до» і «після» аварії. Аналог цій безмежній біді - хіба що війна сьогодення.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів. Радіаційний рівень зріс до межі у 30-40 разів більшої, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі 1945 року, радіоактивна хмара прокотилася світом. Чорнобильську аварію класифіковано за найвищим – сьомим  рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій. На ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи піднялася вся Україна. Найважчі випробування лягли на плечі пожежників та ліквідаторів. Про їхні подвиги, а вони були на кожному кроці, писала преса не лише нашої країни, а й усього світу. У Чорнобилі й Прип’яті, в 30-кіломстровій зоні працювали і представники нашої Зінькінщини.

Саме в книзі «Чорнобиль. Вічний біль» описується подвиг тих земляків, які своєю мужністю відвернули перетворення на зону відчуження свого рідного краю й усієї України.

Спогади жителів с.Дейкалівка, учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го можна знайти у виданні Людмили та Олександра Яременків «Дейкалівка. Моє село, для мене ти єдине...». Їхня розповідь доповнена фотосюжетами про подолання наслідків Чорнобильської трагедії тридцятилітньої давнини.

Саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію.

Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося. Перше офіційне повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зробили лише за 36 годин після вибуху, проте для порятунку людей була цінною кожна секунда.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали.  Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя, їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

Через 37 років після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. Сьогодні, у 37-му річницю трагедії, можливо одним із гідних варіантів пам’яті, буде взяти до рук книгу. Щоб згадати, уявити, осмислити, розбудити почуття відповідальності перед наступними поколіннями. Ми не можемо забути про самопожертву ліквідаторів аварії - добровольців, пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправилися на зустріч невідомій небезпеці, виявили жертовність, високий патріотизм, закрили собою світ від атомного лиха.

До Дня Чорнобильської катастрофи в Зіньківській публічній бібліотеці організовано перегляд літератури, в якій описуються хвилюючі події тих років, історії очевидців які відвели від світу страшну долю - стати атомною пустелею.

 

 Кожна сторінка книжки Ольги Купрієнко та Алли Багірової «Чорнобильська хроніка. Люди.» варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь.

Книжка Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль» - це подорож письменниці крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи.

Ми сподіваємося, що кожен, хто гортатиме сторінки представлених книг в бібліотеці, назавжди запам’ятає імена земляків, які ціною власного здоров’я, своїм життям заплатили за наше чисте сьогодення, за те, щоб пам’ятаючи ті події, ми не повторювали минулих помилок і по можливості, намагалися попередити їх повторення. Адже сьогодні світ знову на межі - на такій тоненькій межі між життям і смертю. І знову вибухають реактори, і знову незримий, але безжальний ворог – радіація загрожує нам і нашим дітям. Ми низько вклоняємося пам’яті тих, хто відвівши від нас «пекельний атом», відійшов за межу вічності та безмежно вдячні тим, хто сьогодні ще з нами поряд і потребує нашої уваги не лише в день трагедії.

 

Презентація книги «Оскар»

  24 квітня за сприяння Зіньківської міської ради, відділу культури, спорту та інформаційного забезпечення виконавчого комітету Зіньківської міської ради Зіньківською публічною бібліотекою було організовано та проведено презентацію книги «Оскар» харківської письменниці Людмили Охріменко, яка на Міжнародному конкурсі «Коронація слова» у 2021 році визнана кращою у номінації книги на воєнну тематику.

         В основі роману «Оскар» – історія українського розвідника, кримського татарина за походженням, який на початку 2015 року потрапляє у полон до російських окупантів у Донецьку. Там на нього чекають катування і знущання, а ще вибір – здатися чи попри все боротися до кінця.

 

Книга заснована на реальних подіях. Прототипом головного героя є український військовий, розвідник, який сам вийшов на харківську письменницю і волонтерку Людмилу Охріменко з проханням написати книгу – про його долю, службу та полон.  

Письменниця народилася на Дніпропетровщині. Тривалий час жила й працювала у Криму. Зараз проживає в Харкові.

Гостя розповіла про себе, свій творчий та життєвий шлях, до речі, доробок письменниці на сьогодні складають 6 книг, з яких три на воєнну тематику, про плани на майбутнє. Літераторка займалася бізнесом, має стаж роботи у державних структурах, а ще є активною волонтеркою та оптимісткою по життю.

Понад півтори години зустрічі промайнули, мов одна мить. Адже все, про що йшла мова на зустрічі можна охарактеризувати одним словом – про життя: про найкращу в світі українську жінку, про  десь може незриму, але таку необхідну працю волонтера, про героїзм та подвиг тих, хто став на захист своєї країни у 2014-му і про тих, хто боронить її зараз, про нас, тих хто наближає перемогу в тилу. А ще звичайно про книги… Збережемо інтригу і не будемо описувати сюжет кожної з них, адже книгу «Оскар» письменниця подарувала бібліотеці, а інші її твори були придбані учасниками зустрічі, зокрема і бібліотечними працівниками, а отже скоро наші користувачі матимуть змогу познайомитися з ними особисто.

 На завершення Людмила Охріменко відповіла на запитання присутніх і влаштувала автограф-сесію. До слова, прибуток від продажу своїх книг пані Людмила віддає на допомогу Збройним силам України.

Дякуємо авторці за приємні миттєвості спілкування та подаровані бібліотеці книги! Чекаємо з нетерпінням на нові зустрічі з автором!

     Сьогодні в нашому місті відбулася розмова з письменницею та зіньківчанами  про важливе і болюче, про правдиве і справжнє, про війну як вона є.

На сьогодні наша українська земля, наш народ стогне від болю і страждань - йде  війна.

Для більшості з нас війна розпочалася 24.02.2022 року з першими бомбардуваннями Києва, Харкова, Чернігова, інших міст України. Хтось до останнього не вірив, хтось з перших секунд зрозумів: почалося!

І тільки з часом більшість з нас зрозуміла – війна почалася не в лютому, вона розпочалася в далекому 2014-му, коли вперше на українську землю, на її східні рубежі та на морські простори Криму ступив брудний чобіт російського окупанта. Адже вже тоді росія вперто нав’язувала своєму суспільству та світові думку про якесь визволення російськомовного населення, про те, що це не війна, а лише спецоперація.

Та ті, хто став на захист українських кордонів у 2014 розуміли – це лише початок.

І саме про одного з таких героїв, тих хто пройшов пекло війни, російського полону, так званого руського міра зсередини, вистояв і зумів вирватися з лап російських освободітєлей книга нашої гості, письменниці та волонтерки, авторки вже не першої книги про війну в Україні, Людмили Охріменко.

Література військової тематики завжди знаходила своїх читачів, та наразі вона особливо важлива, адже висвітлює сучасну українську реальність правдиво і «по-живому».

Сьогодні, пані Людмила презентує нам свою нову книгу «Оскар», яка на міжнародному конкурсі «Коронація слова» у 2021 році визнана кращою у номінації книги на воєнну тематику.

Людмила Леонідівна народилася в місті Синельникове Дніпропетровської області. Тривалий час жила й працювала у Криму. До повномасштабного вторгнення мешкала в Харкові. Нині знайшла прихисток в Івано-Франківську. Має три вищі гуманітарні освіти, з них – два дипломи з відзнакою.

Писати пані Людмила почала ще в дитинстві, але вважала свою творчість аматорством. У 90-ті роки, коли в думках крутилося безліч сюжетів, можливості для їх втілення не було, потрібно було багато працювати, щоб забезпечити двох дітей. Тож займалася бізнесом, створила кілька успішних компаній, багато років також працювала на державній службі.

2014 рік змінив життя України та особисте життя пані Людмили. Вона стала волонтеркою, їздила з гуманітарними місіями у Луганську та Донецьку області, щоб допомогти добровольчим формуванням і підрозділам Збройних сил України, а потім почала писати книжки про війну.      

Натепер віддає прибуток від книжок на допомогу родинам загиблих та захисників, які пропали безвісти, а також на інші благодійні проєкти, пов`язані з допомогою фронту.

Пише та розмовляє українською мовою.  Невиправна оптимістка, яка вважає, що дива трапляються там, де їх ретельно і наполегливо створюють працьовиті люди!

Війна та окупація Криму, в якому письменниця прожила 10 років, стали поштовхом до активної творчості та публікацій.

Творчість письменниці розділилася на дві частини: книги про жінок і для жінок та книги про війну.

У творчому доробку пані Людмили наразі три книги на воєнну тематику: «Пригоди мухи в окропі на окупованій території», збірка «Волонтерські історії» і роман «Оскар».

Людмила Охріменко також – авторка книг «Пригоди дорослого Буратіни жіночої статі», оповідання «Заїда» в збірці інклюзивних оповідань «Terra інклюзія 2018» та роману «Легка поведінка». Активно працює й зараз, зокрема, готуючи до друку дві книги, одна з яких – збірка дитячих казок.

У 2021 році роман письменниці «Оскар», який був написаний на основі реальних подій із життя українського військового, названий найкращим романом на воєнну тематику членами журі міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».

 

Дякуємо за подарунки

 

         23 квітня  Всесвітній день книги та авторського права. Працівники Зіньківської публічної бібліотеки в цей день хочуть подякувати всім, хто  подарував нам книги. Адже книги, а особливо краєзнавчого характеру, мають велике значення  для всіх нас. З них ми дізнаємося про історію, звичаї  та традиції нашого краю.

         Напевне не в кожного вистачило б сил, бажання займатися пошуковою справою. Вона вимагає щоденних зустрічей із людьми, щоб зібрати фотографії, послухати і записати розповіді  про далекі часи, які стали для нас історією. А ще проводити пошукову роботу в архівних установах, музеях. 

         Ми вдячні Лесі, Олені та Світлані Літвішко за подароване  науково- популярне видання «Зіньків і зіньківці у світлинах та нарисах.  Книга 1 Зіньківські метаморфози». Читаючи його, кожен із нас матиме можливість здійснити уявну подорож по давньому місту, побачити фотокартину сучасних околиць та ознайомитесь із стислим коментарем до кожного розділу, які пояснюють історичні події та світлини. 

         Віктору Міщанину за  книгу «Тільки б знову зустріть тебе перша любов…»  (слідами студентських літературних творів), яка є своєрідним продовженням книги  «Леонід Назарчук: «Що було, те пройшло, і нема вороття…». В ній знайдете відповідь: хто ж був прообразом тієї чарівної і загадкової Галі Шпак? Хто ж в реальності була та дівчина, яку покохав 70 років тому   десятикласник Леонід Назарчук?

         Володимиру Хрипку за «Нариси з історії села Хрипки Зіньківського району Полтавської області», матеріал якого зібрав Володимир Сивокінь. Володимиру Хрипку  та Євгенію Корнієнку за архівні матеріали і спогади жителів села Хрипки, які зібрані в 5 книгах «Калейдоскоп історій села Хрипки Зіньківського району Полтавської області» та «Фотоальбом села Хрипки Зіньківського району Полтавської області» в трьох книгах.

         Сьогодні ці книги можуть перегорнути в читальному залі нашої бібліотеки всі бажаючі та висловити свої думки і побажання. Хай кожна із них знайде свого користувача, поціновувача краєзнавчої літератури і займе гідне місце серед всієї виданої літератури про рідний край.

 Здоров’я вам і нових творчих задумів, краяни!

Бережи своє життя

 

Бережи своє життя

(правовий бліц із вивчення правил безпечної поведінки з вибухонебезпечними предметами та правил дорожнього руху)

         Безпечна поведінка і незнання особливостей дорожнього руху, правил поведінки з вибухонебезпечними предметами, правового режиму воєнного стану, введеного в нашій країні,  можуть стати причиною нещасть чи навіть трагедій. Тому чергове заняття клубу «Феміда» було присвячене саме цим питанням.

До цього заходу долучилися Зіньківська публічна бібліотека, Зіньківський ліцей імені Миколи Зерова, Зіньківський сектор ювенальної превенції Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, Зіньківський відділ запобігання надзвичайних ситуацій Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, сектор  «Зіньківське бюро правової допомоги».

         Катерина Суконька, головний юрист сектору «Зіньківське бюро правової допомоги» розповіла учням 9-Б класу ліцею про основні положення Закону України «Правовий режим воєнного стану», який введений в дію з 01.01.2022 року.

         Про єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, необхідність знати й неухильно виконувати вимоги  Правил дорожнього руху на вулицях міста, в транспортних засобах та відповідальність згідно з чинним законодавством, говорила Яна Удовиченко, інспектор Зіньківського сектору ювенальної превенції Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області.

        Провідний інспектор відділу запобігання надзвичайних ситуацій Полтавського районного управління ГУНП  в Полтавській області Олег Отюцький познайомив учнів з правилами  безпечної поведінки з вибухонебезпечними предметами, застеріг від спалювання сухостоїв у весняний період, який карається законом та плавання у незнайомих водоймах, де можна отримати травму.

         Бажаємо учням, нашим користувачам, буди пильними і обережними, чітко дотримуватися правил безпеки, щоб бути здоровими і щасливими.

Архітектурні викрутаси «Най- най – най…»

 

Архітектурні викрутаси
«Най- най – най…»

(незвичні будівлі та споруди)

Світова архітектура знає немало прекрасних споруд незвичної форми, які зупиняють на собі здивовані погляди туристів. Сьогодні існує безліч незвичайних будівель – від вигаданих житлових комплексів до футуристичних споруд майбутнього. Тож запрошуємо вас у світ дивовижної архітектури і мистецтва.

                                       

                                      Танцюючий будинок (Прага).

Танцюючий будинок - символічна будівля, що зображає танцюючих чоловіка і жінку. Будівля дійсно нагадує застиглу танцюючу пару, що злилася в єдиному пориві танцю. Одна з частин будівлі, що розширюється догори, символізує чоловічу фігуру; друга ж візуально нагадує жіночу – з тонкою талією.

                                   

                                      Лісова спіраль (Німеччина)

Будинок «Лісова спіраль» - закручений у мушлю дванадцятиповерховий житловий будинок, у якому, за німецькою традицією, кожен під’їзд має окремий номер. Тож виходить Хитромудра конструкція у вигляді спіралі має зелений дах з травою, кущами й деревами, звідси споруда й отримала свою назву. Однією з особливостей фасаду житлової споруди можна назвати незвично розташовані вікна.

                                 

                                      Кривий будинок (Сопот)                               

Мабуть, цей будинок, що знаходиться у польському місті Сопот, більше схожий на відображення в кривому дзеркалі, або на оброблений в фотошопі об’єкт.

Всі елементи фасаду Кривого Будинку повністю зігнуті - двері, перила, вікна, стіни і дах. Тут немає навіть натяку на прямі лінії. А центральна вставка з синьо-зеленого скла чимось нагадує дракона, що застряг в стіні.

                                           

                                      Будинок-корзина (США)

У настільки химерній будівлі, створеній в 1997 році, знаходиться офіс будівельної компанії. Багато фахівців намагалися відрадити власника фірми Дейва Лонгабергера від реалізації такого екстравагантного проекту, але підприємець стояв на своєму. У результаті  з’явилася гігантська корзина вартістю $ 30 млн. Загальна площа семиповерхового будинку становить 16,7 тис. кв. м.

                                           

                                      Музей Далі (Іспанія)                             

Одна з найбільш знаменитих будівель світу. Дизайном комплексу займався художник Сальвадор Далі. Головною особливістю будови стали яйця: саме їх він вважав символом життя, саме їх величезні копії він встановив по периметру всієї будівлі.

                                             

                                      Дім-кактус (Голландія)

Людина ХХІ століття, випробувавши на собі всі принади і недоліки великого міста, прагне максимально наблизитись до природи. Ось чому «зелені технології» зараз модні як ніколи.

         Таким є білосніжний 19-поверховий дім-кактус в Роттердамі. Цей колір архітектори обрали для меншого нагрівання будівлі за жаркої погоди. Дім-кактус складається із пластин-пелюсток, кожна з яких неодмінно закінчується озелененим балконом або лоджією. Нерегулярне чергування «пелюсток» дозволяє сонячному світлу максимально проникати в дім і освітлювати «райські садочки» під різними кутами.

                                           

                                      Різнокольоровий будинок (Вена)

Цей яскравий будинок немов переносить нас у казкову країну. Здається, ніби маленька дитина намалювала його. Жодного однакового вікна, нерівні стіни, фасад, розграфлений асиметричними чотирикутниками, підлога нагадує лісові стежки. Повсюди - зелена рослинність.

Цей дім - творіння великого австрійського архітектора Фрідріха Хундертвассера - один з найдорожчих у Вені.

                                           

                                      Будинок-саксофон (Каліфорнія)

Цей незвичайний будинок у Каліфорнії є ще одним прикладом музичного напрямку в архітектурі. Здається, ще трішки - і все у ньому заграє, затанцює під чарівні звуки саксофону.

                                           

                                      Будинок-черевик (Пенсильванія)

Будинок-черевик в Пенсільванії (графство Йорк) задумав вельми успішний бізнесмен полковник Махлон Н. Гейнц. Йому в ті часи належала процвітаюча взуттєва компанія, до складу якої входило близько 40 взуттєвих магазинів. На той момент Хейнца вже було 73 роки, але він так любив свій бізнес, що зробив замовлення архітектору на створення незвичайного будови в формі черевика. Це було в 1948 році. Уже в 1949 році мрія взуттєвого бізнесмена була втілена в життя, і невгамовний Махлон Н. Гейнц зміг не тільки милуватися незвичайною спорудою, а й оселитися там.

                                               

                                      Будинок-книга (Канзас)

Книги прикрашають цей витвір мистецтва не лише зовні, а й всередині. Бо це - Центральна бібліотека Канзасу. Ідея такого оформлення будівлі була втілена для того, щоб збільшити інтерес людей до відвідування бібліотеки. А підбирати книги, пов’язані з Канзас-Сіті, допомагали місцеві жителі. 

                                            

                                      Будинок-рояль (Китай)

Мало хто з архітекторів вважає його шедевром зодчества, але вражаюча унікальність будови просто незаперечна.  Будинок збудований для любителів музики, однак до неї ніякого відношення не має. Він планувався як символ розвитку нового району, виконуючи функції  виставкового центру. Ця «музична» будівля  складається з великого глянсового роялю та прозорої скрипки.                                                                           

                                         

                                      Будинок бульбашок (Франція)

         Палац бульбашок побудований на Лазурному березі за проєктом відомого архітектора Антті Ловага, належить не менш відомому модельєру П’єру Кардену. Ловаг не любив кутів, воліючи до органічних плавних ліній. Особливо він поважав коло.  Кожна з дев’яти бульбашок є окремою кімнатою. Вони поєднані між собою, утворюючи печеру.

                                       

                                      Будинки-невидимки (Італія)

Дзеркальні фасади не тільки ховають будівлі у навколишньому пейзажі, а й створюють ефект порталу в незвичайний паралельний світ. Почнемо з того, що це не одна будівля, а дві. Архітектор одягнув  стіни в чорний алюміній, східні фасади засклив дзеркальними панелями, прикрасив торці ефектними вікнами-клинами, а весь будинок підняв на платформах заради відчуття легкості. Вийшла дивовижна конструкція з органічними і при цьому футуристичними рисами. Відірватися неможливо.