По літературних місцях Зіньківщини

 

Рідна землемоя.

 Ти ласкава, як мамині руки.

 І ставки , і поля, і зелені гаї…

 Я пишаюся тим, що живуть тут і діти і внуки, 

 На зорі шаленіють в садах солов᾽ї.

         Зіньківщина – чарівний куточок України. Це її жайворів спів смичком ніжноголосся торкнувся об чутливу душу  Зіньківського  люду, розбудивши глибинні літературні джерела. Звідси вийшло понад двадцять письменників, поетів, прозаїків. Саме їм, майстрам слова, присвячена наша краєзнавчо-туристична екскурсія «По літературних місцях Зіньківщини». 

         Особливість Зіньківщини – феномен родинних літературних талантів: брати Губенки,  батько Дмитро Нитченко і донька Ніценко-Ткач, брати Тютюнники, родина Зерових.

         Остап Вишня (справжнє ім’я – Губенко Павло Михайлович) -  справжній народний письменник. Автор «Вишневих усмішок» та «Мисливських  усмішок», які веселять читачів – читати їх без сміху неможливо. І хоча була в нього дуже важка доля, розстріляли рідного брата, 10 років поневірявся в таборах , але й після цього не перестав він «усміхатись» аж до смерті...

         Письменник, поет, літературознавець, педагог, громадський діяч  - Дмитро Нитченко народився в Зінькові, а закінчив свій життєвий шлях на далекому п’ятому континенті - в австралійському м.Мельбурн. Через репресії сім᾽я змушена була покинути рідні місця. Йому належать понад 20 книг художньої прози, літературно-критичних праць і мемуарів. У книзі спогадів «Від Зінькова до Мельбурна» автор повертається до часів колективізації, голоду та репресії в Україні. Друга книга «Під сонцем Австралії» розповідає про життя українських вигнанців в Астралії. Пам᾽ять про Україну, рідні місця відбилися в багатьох його творах.

            Донька Дмитра Нитченка - письменниця, радіожурналістка Леся Богуславець (справжнє ім’я Нитченко-Ткач Олександра Дмитрівна), у дитинстві дуже любила читати. Доля привела її до далекої Австралії, подарувала родинне щастя і затишок, але неспокійне серце українки постійно кличе на Батьківщину. Більш як 50 оповідань опубліковані в українських часописах діаспори. Автор гуморесок «Який Сава, така й слава», репортажів «На прощу до рідної землі», «За рідним краєм і в раю скучно» та інших. Після смерті батька продовжила започатковане ним видання «Листи письменників».

         В сузір’і славних імен нашого міста особливо яскравою зіркою сяє унікальна родина Зерових, в якій  виховувались і стали поетами-неокласиками, науковцями  Микола та Михайло Зерови.

          Микола Зеров - один з найяскравіших талантів українського пореволюційного письменства, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер «неокласиків». Автор збірки поезій «Камена», нарисів «Леся Українка», «Нове українське письменство», збірок літературно-критичних статей «До джерел», «Від Куліша до Українки» та ін. Своє коротке творче життя присвятив культурно-історичному українському відродженню.

         Політичний в’язень комуністичного режиму, український поет другої хвилі еміграції, засновник і керівник інституту літератури в Мюнхені, перекладач, педагог Михайло Орест – Михайло Костьович Зеров видобув  рецепт щастя: самозаглиблена праця розуму, оригінальна творчість заради розвитку національної культури. За майже два десятиліття він написав п’ять збірок самобутніх за змістом і довершених за формою віршів - «Луни літ», «Душа і доля», «Держава слова» та інші. Поет вірив у нашу національну невмирущість і постання держави.

         Шилівка… Її земля подарувала світові двох геніїв українського слова  - братів Григорія та Григора Тютюнників.         За життя Григорія Тютюнника так і не настигла слава - він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, хотів, щоб розуміли, а тому писав просто і жив просто, як і ті селяни-хлібороби, що стали героями його роману «Вир». Проживши всього лише 41 рік, письменник зробив значний внесок в розвиток української літератури, залишивши по собі збірку оповідань «Зорані межі», повість «Хмарка сонця не заступить», збірку поезій «Журавлині ключі» і знаменитий роман «Вир», за який письменника посмертно було удостоєно Шевченківської премії.

         Той, кому випадало бодай раз послухати хоч одну оповідку Григора Тютюнника,    не міг позбутися відчуття, що він сам щойно побачив і відчув усе розказане. Письменник володів особливим умінням помічати в народі колоритні постаті і мав своєрідний дар змальовувати їхні характери влучним словом. Перша збірка новел - «Зав’язь». Автор книг оповідань і повістей «Деревій», «Крайнебо», «Коріння», написав ряд книг для дітей: «Ласочка», «Лісова сторожка», «Степова казка», «Климко», «Вогник далеко в степу».

         В українській літературі відомий і Федір Тютюнник. Прозаїк, автор книжок, оповідань та повістей «Співуче джерело», «Зелений легіт», «На бистрині». Основні мотиви творчості Федора Тютюнника - любов до рідного краю, тривога за долю села. Особливе ставлення у письменника до зображення природи - вона змальовується лірично-трепетно. Творам притаманний народний, тонкий і щирий гумор.

         Поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч  Іван Багряний (Лозов’ягін) родом з с.Куземин Зіньківського повіту, з 1943 року в рядах Української Повстанської Армії боровся проти фашистських окупантів. У лісах Волині написав автобіографічний роман «Тигролови», «Сад Гетсиманський».

         Прозаїк і публіцист Іван Цюпа, автор книжок оповідань, нарисів і повістей, романів «Грози і райдуги», «Дзвони янтарного літа», «У серця дзвонять голоси», «У пазурах єжовщини» та інші.

         Зворушливо, щиро, глибинно і просто власні поетичні перлини про рідне село, про красу природи зіньківської землі подарувала нам поет з с.Бобрівник Кондратенко Ольга у своїй поетичній збірці «Доля ткала дорогу».

           Коли говорять про символи Зінькова, то відразу згадують і вірші Тихона Лиманського ( Росіна), поета-аматора, автора поетичних збірок: «Пісні над Ворсклою і Ташанню», «Ліричні наспіви», «Духовні сентенції», «Останні строчки», «Останні строчки-2».

         Багата і щедра земля с.Великої Павлівки виплекала не одне покоління талановитих поетів та митців. Палкий патріот своєї землі Олекса Мусієнко - журналіст і прозаїк, вперше ввів в обіг термін «голодомор» стосовно голоду в Україні 1932-1933 років. Написав у співавторстві з Іваном Головченком історико-документальні романи «Золоті ворота», «Чорне сонце», «Білий морок», «Голубий берег». Видав книжки «Багряна вежа», «Перевал» та інші.

         Із родини хліборобів, український літературний критик, літературознавець, член Спілки письменників України Павло Сердюк видав літературно-критичні нариси «Платон Воронько», «Людина в поемі» та інші.

         Письменник-гуморист, прозаїк Павло Сухорада тривалий час працював у рідному колгоспі трактористом, теслею. Його гуморески «Антивиховання», «Смалений вовк» та інші написані переважно на теми колгоспного життя.

         Та літературне життя Зіньківщини невпинне і кожного дня народжуються нові імена. У фонді Зіньківської публічної бібліотеки представлена книга «Звеличимо Зіньків прадавній» - поетична збірка, присвячена 415-й річниці заснування м.Зіньків. В ній відображена творчість 25 авторів-краян, майстрів слова - Івана Цюпи, Тихона Лиманського (Росіна), Ольги Кондратенко, Василя Москвича, Валентини Ангелової, Володимира Баско, Георгія Даценка, Світлани Дорошенко, Олександра Друмова, Ірини Жук, Наталі Калатури, Григорія Крутька, Майї Ландик, Ганни Литовець-Гайдаш, Ніни Немченко, Лідії Педорченко, Володимира Прислонського, Вікторії Рак, Петра Сахна, Людмили Скляренко, Анатолія Степ, Інни Харченко, Валентини Хорошун, Анни Шпіки, Ганни Яремко-Запорожець.

Гордимося ними, нашими славними земляками, які своїми талантами возвеличували та возвеличують і прославляють наш край.  Звертаючись до літературної спадщини, ми тим самим долучаємося не тільки до загальнолюдських моральних цінностей, а й маємо можливість відкрити нові грані непізнаного, осягнути безмежжя й велич духу рідного народу, відчути той нерозривний зв'язок, що єднає покоління правічних з прийдешніми.