Герої України

 

Герої України.

(літературна майстерня до Дня Героїв)

            «Слава Україні - Героям Слава».  Сьогодні ці слова  - це данина особливої шани тим, хто у найважливіший момент життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради України. Коли перед очима проходять кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, ми розуміємо, що слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу...» стали не просто словами з гімну, вони стали символом нескореної душі, викликом для всіх і для кожного.

Кожна епоха має своїх героїв. Сьогодні ми розповімо вам про кращих з кращих у складі військових частин Збройних Сил та Національної гвардії, які гідно, чесно і сміливо захищали свій народ та рідну землю,  про Героїв Полтавщини. Патріотів, мужніх, сильних духом, які віддали своє життя за свободу і незалежність України в боротьбі з російським агресором.  

Йому ж хотілось дуже жити.

І ранком по росі ступати.

Кленовий сік весною пити.

Дівчину палко покохати.

А він лишився на війні.

(«Герої не вмирають» О. Бондаренко)

 

      27-річний старший солдат Національної гвардії України Артем Амелін загинув 26 лютого 2022 року під час танкової атаки російських військ на Луганщині. 28 лютого Артема Амеліна нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня», а 25 березня – присвоїли  звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Обидві нагороди – посмертно.

            Полтавець, старший лейтенант, заступник командира окремого загону спеціального призначення «Азов», Віталій Грицаєнко, позивний «Гоголь» загинув, боронячи від російської навали місто Маріуполь. Високе звання з удостоєнням ордена «Золота Зірка» нашому земляку присвоєне посмертно.

         Старший лейтенант Максим  Кагал із Кременчука загинув 25 березня, захищаючи Маріуполь у складі окремого загону спеціального призначення  «Азов». Присвоєно звання Героя України посмертно.

           Інструктор-пілот військової частини 831–ї бригади тактичної авіації (місто Миргород), полковник запасу, військовий льотчик І класу Олександр Оксанченко загинув 25 лютого цього року в повітряному бою над Києвом, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Українець, який був найкращим льотчиком-винищувачем у світі. Його почерк та стиль виконання фігур вищого пілотажу знає весь світ. Отримав звання Героя України посмертно.

         Льотчик-винищувач – майор Степан Чобан – через російську агресію у 2015 році повернувся з пенсії на військову службу. 24 лютого нинішнього року він вивів літак з-під ракетного удару російських загарбників. 28 лютого  його Су-27 першим піднявся в повітря і вступив у повітряний бій над Кропивницьким, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Це дало змогу підняти

в повітря решті літаків, вивести їх з-під удару та перебазувати на резервний аеродром. Атакований ракетами, загинув смертю хоробрих. Герой України (посмертно).

         Ми не можемо не згадати  і воїнів-зіньківчан, які загинули на війні з російськими окупантами. І хоч вони не мають таких високих нагород, але вони для нас теж герої.

         Першими пішли воювати в Донецьку і Луганську області найсміливіші, найкращі. Першими вони й полягли – мужні й нескорені.

29-річний  Віталій Кузьменко із Зінькова, міліціонер батальйону патрульної служби спеціального призначення «Полтавщина».  Загинув 9 листопада 2014 року. 

    Та Вадим Мирінець – із с. Дейкалівка, загинув  20 вересня 2014 року в свої 25 внаслідок обстрілу міста Щастя Луганської області. Обидва нагороджені орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно)

Це Іван Матвієвський, із м.Зіньків, якому було лише 28, коли  під час ракетного обстрілу він загинув на сході країни у 2014 році у селищі Перемога Луганської області.

     Зіньківчанин Микола Рясков, який загинув 13 лютого 2015 року під час Дебальцевської операції на Сході країни в свої 29 років.

       Роман Яковець, житель селища Опішня - загинув у серпні 2014 року в районі Іловайська. Йому було лише 23 роки.

         Солдат Віталій Карась (25 років), житель села Северинівка Зіньківської територіальної громади, який загинув 25 квітня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу в районі виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Шебелинка Балаклійського району на Харківщині. Віталій Карась був механіком-водієм-кранівником обслуги реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону.

         Несправедливо, боляче, коли гинуть кращі з кращих! В їхньому житті іще стільки всього могло бути, але… вже не буде. Бо вони віддали своє життя за усіх нас. Бо вони затулили нас від війни своїм лицарським щитом і впали від удару підступного ворога. Вони пішли на смерть, аби здобути нам волю… Пам’ятаймо їх!

І слава їм! І вічна пам’ять їм!

 Героям подвигу за Україну:

                        Сергію, Юрію,Михайлу, Роману і Богдану…

         І слава тим, хто не мечем боролися

і борються зі злом.

         Це він, народ, це інтелект, засіє Україну

            Свободою і правдою, і гідністю, й добром.

       Так пише наша землячка, поетеса Ганна Яремко-Запорожець у своєму вірші  «Це наш народ – народ Тараса», вміщений у її збірці «Подвиг». В  передмові до збірки вона пише: « Мої вірші – це голос моєї душі. Неможливо ховатися у мовчанні, коли стогне рідна земля, не можна прикриватися байдужістю і жити тільки буднями. Ми повинні зараз усі бути НЕБАЙДУЖИМИ! До цього я закликаю кожним рядком і кожною літерою! Тільки разом ми можемо перемогти ворога і здолати всі труднощі».

         І з цим  словами нашої землячки важко не погодитися, як і з словами Василя Симоненка: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ».  Бо ми маємо таких мужніх, сильних, вольових людей. І нас не побороти!

    Цього дня я хочу згадати і слова легендарного українця Василя Стуса: «…Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя…». Рядки з вірша поета-борця дають нам розуміння істини нашого незламного українського духу. Адже саме такі сильні, сміливі люди творять новітню історію України. Їхнім незламним духом відроджується нація. І цей незламний дух потрібен нашому народові зараз.

Нема кайданів, щоб твій дух здушили,

Таких немає в світі гільйотин,

котрі б били душу, геть зболілу, –

так, як за матір’ю боліє син…

  Війна в нашій країні змусила кожного із нас замислитися, наскільки важливим є життя кожного з нас, наскільки важливо бути в душі і серці українцем, наскільки важливо боронити свою рідну землю.

         У День Героїв ми віддаємо шану воїнам, які загинули за Україну, і вшановуємо захисників України, які нині боронять нашу землю від російського агресора.  Вони віддають найцінніше – своє  життя, щоб наша вишнева Україна була вільною, сильною, могутньою державою і більш ніколи і ні в кого не було бажання посягнути на її землю.

         Ми гордимося вами, українські воїни - герої! Ми віримо вам! Перемога буде за нами!