Співець латині й України

 

Співець латині й України

Лірична сповідь до 85-х роковин пам’яті Миколи Зерова, репресованого українського поета, вченого - літературознавця, перекладача, критика, уродженця м. Зіньків

 

 

Закоханий у вроду слів,

Усіх Венер єдину піну,

Ти чародійно зрозумів

І мідних римлян, і Тичину.

                    М. Рильський

3 листопада цього року, в історії нашого краю, в історії української літератури трагічна дата : 85 років пам’яті земляка Миколи Зерова – вченого, перекладача, поета, одного з найцікавіших неокласиків України.

Микола Зеров належить до тієї плеяди українських учених, діячів культури, які в складні 20-ті роки ХХ століття розвивали українське мистецтво, літературу та науку, орієнтуючись на найвизначніші досягнення світової культури.

    Народився Микола Зеров 26 квітня 1890 року в багатодітній родині вчителя, в славному місті Зінькові на Полтавщині, де минуло його дитинство. Закінчив Зіньківське початкове училище, навчався в Охтирській та Першій Київській гімназіях. Вищу освіту здобув у Київському університеті Святого Володимира. Він був талановитим поетом, хоча й залишив по собі невеликий віршований спадок.
    Про свій рідний край автор писав у свої поезіях: «Близнята» («Квітень»), «Степові дороги», «Водник» («Спогад»).

    У вірші «Степові дороги», автор згадує своє дитинство та поїздку до Полтави.

Я бачу їх. Заломами поволі

Вони сповзаються, за шляхом шлях,

В розлогих і закурених полях

Там, де стрункі шикуються тополі.

Крізь жовтий пил, що осідає долі,

В яру з’явився черепичний дах,

І димарями по сухих горбах

Полтава їжиться на видноколі.

 Латинські переклади Зерова — неоціненне надбання української культури, багато в чому неперевершене й сьогодні. Хоча перекладацтво йде далі, розвивається. Саме на підвалинах, закладених автором «Камени», зводили свої «римські будівлі» Михайло Білик, Іосип Кобів, Андрій Содомора, де в чому й перевершуючи свого вчителя, але на його ж таки основі.
        «Камени» була перша і єдина прижиттєва збірка Миколи Зерова. Саме в ній як поет він дав нам неперевершені зразки поезії, зокрема «Праосінь» вважається ліричним шедевром автора, пристрастю до живого руху кольору в природі:

Як ніжна праосінь,  ти йдеш моїми снами;
Мов китиці калин, рожевієш устами,
Очима темними, мов вереснева ніч,
Округлістю тьмяних алябастрових пліч
Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.
Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,
Стожарами мені горять у далені.
Ти давню праосінь нагадуєш мені:
Широколанний степ, бліді свічада ставу,
Берегових грабів грезет і златоглави,
Повітря з синього і золотого скла
І благодатний дар останнього тепла…

 

          Високі патріотичні почуття виявляються не тільки в літературно-критичній діяльності Зерова, але й у його тогочасній поезії. Надія автора на відродження свого народу звучить найвиразніше у вірші «Ріг Вернигори».

Зникнуть, зникнуть агаряне...

Вся потуга їх розтане,

як весною тане сніг.

А над нашим краєм рідним

задзвенить ключем побідним

Вернигорин дивний ріг.

 

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет.

 

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали менi, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

.......

Нiч мiсячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

I чорний день дзвонить в стремена.

 

          Про свої поезії сам Зеров казав дуже скромно: талановитим себе не вважав і писав, щоб розвинути її до високого щабля, якого вона була варта. Микола Зеров любив українську мову і допомагав їй розвинутися.

    У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. Автора було засуджено на 10-річне ув'язнення 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

    Поети в українській історії, без сумніву, мають величезне значення. Видатні особистості зазвичай з'являлися у важкі для народу і країни часи. Вчасно сказане поетичне слово допомагало багатьом українцям зберігати в душі надію на краще майбутнє. Миколу Зерова можна назвати одним з літературних діячів, які зіграли в історії країни важливу роль. Не забувати такого витонченого майстра, творця поетичних і перекладних шедеврів - наш святий обов’язок.