Чи я побачу тебе, отчий краю?

 

Чи я побачу тебе, отчий краю?

Поетичні пекторалі до 120-річчя від дня народження Михайла Ореста (Зерова), українського поета зарубіжжя

Михайло Орест – український поет, перекладач, педагог, брат літературознавця, поета, перекладача Миколи Зерова та ботаніка Дмитра Зерова. Справжнє ім'я поета Михайло Костьович Зеров. Народився 27 листопада 1901 року у Зінькові.

Михайло Орест закінчив Київський інститут народної освіти, вчителював. З 1924 року жив у Києві. Ще замолоду цікавився східною, передовсім індійською, філософією, буддизмом, що відбилося в настроях його поезії. За життя в Україні оригінальних віршів не публікував, хоча писав їх із студентських років. Двічі заарештований, був у таборах та на засланні. Під час війни потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім у Львові, далі в таборі біженців у баварському місті Авгсбурзі. У цьому місті Орест прожив усе своє подальше життя і пішов у засвіти.

До початку Другої світової війни ніхто ніде не чув про поета Михайла Ореста, хоча чоловікові, який прийде до читача з цим іменем, уже добігало сорока. Поетичну творчість Орест розпочав ще студентом Київського інституту народної освіти. Вперше його твори вийшли друком лише 1942 року. Продовжуючи традиції поетів-неокласиків, Михайло Орест створив справжні зразки високої поетики.

Літературний доробок Ореста складається з п’яти поетичних книжок: “Луни літ” (Львів, 1944), “Душа і доля” (Авгсбург, 1946), “Держава слова”, “Гість і господа” (Філадельфія, 1952), “Пізні вруна” (Мюнхен, 1965) та семи книг перекладів, одна з яких – прозова. Залишився архів Ореста, який зберігається в Українській Вільній Академії у Нью-Йорку.

Основне місце у творчості Ореста належить природі. Поет глибоко шанує її, бо вона здатна вказувати на вищі, надреальні світи. Окрім понять «добро» і «справедливість», природа стає засобом творення для поета-ідеаліста. Статична і впорядкована природа, на думку Ореста, може бути справжнім “гоїтелем душі”. Він зазначає, що “Поля і ліс — душі моєї дім” і “душі дерев близька душа моя”. Поет так зливається з духом природи.

Звертаючись до теми природи, Орест неодноразово використовує свій улюблений і глибоко символічний образ — ліс. Це знак цілком послідовної та всеохоплюючої філософії, що сприймається як одухотворена субстанція. Навіть батьківщина бачиться поетові у вигляді рідних лісів, де відбувалося його становлення.

Як ерудована людина Орест перекладав з німецької, французької, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов. Крім того, він чимало зробив для збереження й увічнення творчості свого брата – Миколи Зерова, видаючи за кордоном його заборонені в Україні твори, збираючи та публікуючи спогади про нього, а також про П. Филиповича й М. Драй-Хмару. В Мюнхені вийшло Орестове науково-популярне дослідження про сталінські руйнування церков у Києві.

Майже через чверть століття після відходу у небуття Михайла Ореста творчість його стала відкриттям для українського читача.