«Чорнобиль: біль, скорбота, пам’ ять»

 «Чорнобиль: біль, скорбота, пам’ ять»

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

Годинник життя безупинно іде,

… Лиш пам’ять, лиш пам’ять, усе пам’ятає.

Говорять час – найкращий лікар і немає ран, які б не піддавалися його лікуванню. Але коли думаєш про Чорнобиль, про те страшне лихо, що накрило своїм чорним крилом відразу мільйони людей, розумієш, що виключення все ж бувають…

         Пролетіло більше трьох десятиліть, проте й дотепер день 26 квітня залишається в нашій пам’яті чорною датою.  Тоді на Чорнобильській АЕС  сталася трагедія планетарного масштабу, яка докорінно змінила життя усіх нас. Лише в Україні тоді постраждало 3,2 мільйони чоловік, кожен третій з яких дитина, залишили рідні домівки майже 100 тисяч людей.

І навіть через 34 роки страшне лихо нагадує про себе: невиліковними хворобами, селами, які пустками оточують прилеглу до ЧАЕС територію, скрипом старих каруселей та гойдалок, на яких вже ніколи не дзвенітиме щасливий дитячий сміх, здичавілими парками, по доріжках яких вже ніколи не гулятимуть закохані… А ще - спогадами, спогадами тих, хто в далекому 1986-му докладав неймовірних зусиль для ліквідації аварії, ціною власного життя та здоров’я приборкував  невидиний пекучий атом. Серед них і наші земляки, зіньківчани – ліквідатори аварії.

         Згадує зіньківчанин Петро Васильович Рудько, ліквідатор аварії на ЧАЕС: «… Коли потрапили до 30-ти кілометрової зони, жили в колгоспній конторі, яку було дезактивовано. Знаходилась вона в селі Оранне, де півсела – чиста, а пів – забруднена. Працювали спочатку в своєму одязі, а потім почали видавати спецодяг. Кожному видали дозиметр і спеціальну таблетку, яка вбирала радіацію. Місцевість – немов після війни: все розвалене, побите. Коли перебували там було постійне відчуття задухи, тіло було вкрите плямами «марганцевого кольору». На роботу нас возили потягом, облитим свинцем. Навколо станції був сірий ліс: дерева зрубані, накриті спеціальною плівкою та шаром землі…». І це лише частинка з того, що бачили, переживали та в яких умовах працювали наші земляки, в життєвому паспорті яких назавжди вкарбовано - «чорнобилець».

         Ця трагедія не має права на забуття: чорно-білими кадрами хроніки, трагічними кольорами сучасного кіно, рядками в газетах та книгах вона живе поряд з нами, вкотре нагадуючи – ми повинні пам’ятати, пам’ятати, щоб жити, дихати чистим, не радіоактивним повітрям.

Роковинам трагедії в Чорнобилі присвячена книжкова виставка «Чорнобиль: біль, скорбота, пам’ять», розгорнута на абонементі районної бібліотеки для дорослих. На ній представлені книги: «Віч-на-віч з Чорнобилем» О.Гусєва, «Чорнобиль - вічний біль» та «Обпалені зорею полин», написані колективом авторів-зіньківчан, «Пройти крізь Чорнобиль» Г.Аккерман,  «Екскурс у Чорнобиль» М.Сущенка, «Пропусти Чорнобиль крізь серце» М.Загреби та багато інших.  Доповнюють виставку світлини, спогади наших земляків-ліквідаторів та архівні документи.

         Доземний уклін усім, хто забувши про себе, відвів від світу страшну долю – стати атомною пустелею. Нехай минають роки та час не владний над звитяжцями, що здійснили подвиг. Він - незабутній, як і біль Чорнобиля.