Краєзнавча пам’ятка «Мистецька слава Зіньківщини»

 

Краєзнавча пам’ятка

«Мистецька слава Зіньківщини»

(135 років від дня народження Дмитра Ровинського)

Сьогодні ми пропонуємо згадати про талановиту, інтелігентну людину, нашого земляка, актора, режисера, театрального діяча Дмитра Ровинського, який народився 8 листопада 1888 року в м.Зіньків і якому в цьому році виповнюється 135 років від дня народження.

Це людина з нелегкою долею. В роки сталінщини, потрапивши в списки «ворогів народу», його, як і багатьох українців 30-х років XX століття було безневинно репресовано. В страхітливих умовах перебування на Соловках не зламався, вистояв, залишився людиною.

Народився в сім’ї українського міщанина. Колишній член Центральної ради Української Народної Республіки. Після революції лишився безпартійним. Професійну діяльність Дмитро Ровинський розпочав у мандрівних українських трупах. Працював у театрі Миколи Садовського з 1916 по 1918 роки, в Державному драматичному театрі (1918 -1919), 10 років у першому державному драматичному театрі України імені Т. Шевченка (1919 - 1929) в Дніпропетровську. Він був засновником і художнім керівником театру в Ленінграді з 1929 по 1932 роки.

Грав в «Лісовій пісні» Лесі Українки, «Сорочинському ярмарку» Михайла Старицького, «Ревізорі» Миколи Гоголя», «Наталці Полтавці» Івана Котляревського, «Гайдамаках» Тараса Шевченка та інших.

Він любив театр всією душею. На сцені жив життям героїв твору. Разом із ними страждав, радів, сміявся і плакав. А глядачі ставали свідками народження художнього твору. Він дарував на сцені людям прекрасні хвилини спілкування з рідним мистецтвом.

30 роки XX століття стали найтрагічнішим періодом, який переживала вітчизняна культура. Багато поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, літературознавців, викладачів, театральних діячів стали тоді жертвами сталінського режиму.

14 листопада 1931 року Дмитра Ровинського заарештовують.

Ровинський організатор та директор театру «Жовтень» співробітниками ОГПУ був визнаний лідером українських «контрреволюціонерів». Насправді ж, найбільшою його провиною була участь в Українській Центральній Раді під час революції. Не забули йому, звичайно ж, близьке знайомство з Петлюрою й іншими видними націоналістичними діячами України.

Ворожість Ровинського, для ОГПУ, полягала й у репертуарі, який він підбирав для театру «Жовтень» як режисер. Значне місце у постановках театру займали такі твори, як «Гайдамаки», «Запорожець за Дунаєм» тощо, які «у театральному оформлені режисера плекали шовіністичні настрої». Зауважувалося також, що попри фінансовий неуспіх деяких постановок, «шовініст» Ровинський не мав жодного наміру змінювати репертуар.

Дмитро Ровинський за вироком від  21 березня 1932 року отримав 5 років концтабору. Покарання відбував у Свірському таборі. Перебуваючи на Соловках в табірних пунктах «Анзер» і «Кремль», працював у театрі та зіграв роль в постановці Леся Курбаса «Аристократи», де потрібно було показати, як гуманно і винахідливо чекісти перевиховують вчорашніх «злодіїв».

Особливою трійкою УНКВД 9 жовтня 1937 року Дмитро Ровинський був засуджений до найвищої міри покарання. Розстріляний у Сандормосі 3 листопада 1937 року разом з представниками української інтелігенції: науковцями, драматургами, поетами, вчителями, інженерами.

Вшановуючи його пам`ять, ми ще раз усвідомлюємо значення цієї людини в культурному розвитку української нації.

Уроків історії забувати не можна. Надто дорогу ціну сплачено за омріяні «поступ, щастя й волю», за які віками жертовно боролися і боряться в наш час кращі сини й доньки України.