Я не можу мовчати, ще багато сказати мушу

 Я не можу мовчати, ще багато сказати мушу

(поетичне інтерв’ю до 30-річчя  від дня народження Олександра Пушка, поета-земляка, прозаїка, члена Національної спілки письменників України)

 

    В цю осінню пору року святкує свій ювілей наш земляк, молодий поет та прозаїк, Олександр Пушко. Людина, наділена талантом говорити про звичні речі яскравим поетичним та прозовим словом. Молодий, але уже відомий у колі літераторів поет, член літературного об’єднання «Полтавські джерела» при Обласній Організації Національної Спілки Письменників України, член Національної спілки письменників України (з 2014) та Національної спілки журналістів України (з 2018).
    Олександр є лауреатом Полтавської обласної премії ім. Панаса Мирного (2013), літературно-мистецької премії ім. братів Тютюнників (2013), Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара (2014) та Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (Ізраїль, 2014).
    Наприкінці 2012 року, у видавництві «Дивосвіт» вийшла перша книга поета, як то кажуть, перша ластівка, книга поезії «Завтра». До неї увійшло 75 віршів, написаних впродовж 2010-2012 рр. Збірка має 3 розділи: «Доки вечір в долоні дихає…», «Перкалева ніч», «Завтра знову настане завтра…».
    Молодий поет живе сьогоденням, але його творчий талант вже дивиться в завтра. Він не зупиняється на тому, що є сьогодні, продовжує свою роботу, пише далі вірші. Можливо тому і назвав так свою книжку.
    Душу Олександра Пушка, як і багатьох із нас, хвилює рідна природа, особливо в таку пору року, як осінь. Він просто не може жити без того, щоб поруч не цвіли квіти, не шуміла калина чи верба, не плодоносила яблуня чи груша…. Ця давня любов до праотчої землі споконвічна.
    Тож сьогодні ми познайомимо вас з лірикою молодого поета, в якій звучить гімн красі природи. Любов до рідної землі, її природи є тим глибинним корінням, яке живить душу поета.

Вже чай з меліси дихає в долоні,

Дажбог тримає сонце на плечах.

Осіннє небо на вечірнім лоні,

А світ іще від літа не прочах.

    У юного поета Олександра Пушка поезія не схожа на поезію інших авторів. Він, сповідується перед осінню, яка ще ген – ген як далеко. Ніби поспішає жити. І вірші його сповнені незвичайними пахощами:

Так пахне жасмином полин

І сиплеться терен віршем.

А сонце уперше – інше.

Коли я з мовчанням один.

    Здавалося б де молодий юнак бере слова для порівняння, які притягують слух, як у цьому вірші:

Перкалевій ночі немає плахи -

вона не боїться – блукає з нами

крізь біле сяйво Молочного Шляху

сміється Спас медовими вустами

Преобразяться Яблуні – дички

від дотику серпня ляжуть покоси -

а сьогодні -

із крові порічок

зачинається Осінь

    Познайомитися з цією книгою можна в нашій бібліотеці. Тож приходьте до нас, читайте і отримуйте задоволення від прочитаних віршів молодого поета. А нашому землякові хочеться побажати творчих злетів і багатьох, багатьох поціновувачів його творчості.