Розтоптана доля – нескорена душа

 

Розтоптана доля – нескорена душа

Інформаційний дайджест до 70-річчя від дня смерті Остапа Вишні (П.М.Губенка), українського письменника, сатирика, гумориста

 

«Мабуть, з часів Котляревського не сміялася Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялася знову у прекрасній творчості Остапа Вишні», – писав Олесь Гончар. Справді Остап Вишня – гуморист і сатирик для мільйонів читачів, один із найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури.

Павло Михайлович Губенко (літературний псевдонім – Остап Вишня) народився 15 листопада 1889 року на хуторі Чечві поблизу містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині у незаможній багатодітній родині. Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменника, довго ніс осоружну царську службу-муштру. Нарешті звільнився. Але де ж притулок знайти? У пошуках роботи опинився аж тут, у хутірці з химерною назвою Чечва. Найнявся служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот. Зустрів таку ж, як і сам, роботящу та дотепну на слово дівчину – невдовзі Параска Олександрівна Балаш стала Михайловою дружиною. Обоє любили жарти, щиро кохались у піснях.

Діти в родині Губенків з малих літ привчалися до роботи, знали, як видно із спогадів самого письменника, і нестатки, і злидні. Родина Губенків жила дружно, гумором переборювала негаразди, яких немало випадало на долю простих, малограмотних, а частіше зовсім не грамотних селян-хліборобів. Старші допомагали меншим у проходженні всіх перипетій селянського життя.

Павлові належало пройти навчальні класи наприкінці XIX століття. Десь за три роки хлопець закінчив місцеву початкову школу, потім батько віддав його до двокласної школи в містечку Зіньків. Зіньківську школу Павло закінчив у 1903 році, отримавши свідоцтво, що давало право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але куди там до чиновництва, коли, як мовив Остап Вишня, йому тоді «тринадцятий минало»? І мати повезла «Павлушу до Києва, у військово-фельдшерську школу, де вже рік вчився найстарший брат Василь». Учились тут хлопці на казенний кошт, тому що батько був старий солдат-унтер. Неохоче складав іспити Павло в цю школу, але склав їх блискуче… Закінчивши у 1907 році військово-фельдшерську школу, Павло Губенко працює фельдшером, активно займається самоосвітою. А 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

І ось 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда» №334 була надрукована гумореска «Чудака, їй богу!». Під нею вперше стоїть підпис: Остап Вишня. А після цього, як згадує письменник, «пішло та й пішло».

Та в грудні 1933 року Остапа Вишню спіткало велике лихо. За брудними наклепами його було звинувачено в «українському буржуазному націоналізмі», оголошено ворогом народу і на 10 років вислано в сталінські табори. І Остап Вишня зник у таборах Печори.

3 грудня 1943 року Остап Вишня повернувся із небуття і продовжив літературну діяльність. Важко було Остапові Вишні продовжувати свою іскрометну творчість, не було сил ні фізичних, ні духовних. Та все ж 26 лютого 1944 року в газеті була надрукована усмішка «Зенітка». У 1944-1956 роках Остап Вишня створює «Мисливські усмішки», у яких розкрита краса людської душі та природи. З великою любов’ю письменник змальовує пейзажі – живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв.

28 вересня 1956 року перестало битися серце письменника. Але з життя він пішов тільки фізично, навічно залишившись у ньому своїми безсмертними творами. На творчій спадщині з вишневого кореня Остапа Вишні виросла ціла плеяда відомих гумористів-сатириків: Олександр Ковінька, Дмитро Білоус, Павло Глазовий, Юрій Кругляк.