ВЕЛИЧНА ПІСНЯ КВІТАМИ

 ВЕЛИЧНА ПІСНЯ КВІТАМИ

Інформаційне досьє до 120-річчя від дня народження Катерини Білокур, української художниці

Творчість Катерини Білокур можна розглядати у різних ракурсах. Хтось побачить у її картинах буяння природи, квітів і трав, колосальну енергію, гімн життю, непідробної краси реалістичні пейзажі і натюрморти, велич буденності, натомість іншим імпонуватиме духовний досвід художниці. Зрештою, кожен віднайде у картинах Катерини Василівни щось своє, рідне і водночас незнане, те, що апелює до підсвідомості, найпотаємніших порухів душі та ментальних кодів українського мистецтва.

Катерина Білокур входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Народилася мисткиня 7 грудня 1900 року. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Каті у сім'ї були два сини – Григорій та Павло.

У віці 6-7 років Катя навчилася читати. На сімейній раді було вирішено  не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися.

Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугілля. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів – Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.

У 1922-1923 рр. Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

У технікум Катерину не приймають через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

Малювати не покидала і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів  Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству.

1928 року дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.

Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

До листа додає малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив співачку. Порадившись із друзями – Василем Касіяном і Павлом Тичиною – вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Пізніше твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.

Три картини Білокур - «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва» - Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно.

У художниці з'являються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Серед її адресатів – поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, художники Олена Кульчицька, Матвій Донцов, Емма Гурович та ін. У Богданівці в художниці з'являються учениці: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Сьогодні в нашій пам’яті історія життя і творчості Катерини Білокур – це найчистіша пісня серед тих пісень, які витворив наш народ упродовж багатьох віків свого волевиявлення. Воістину народна – в творчості, думках, покликанні, стверджуванні й світовій шанобливості до її Таланту.

 

Література:

1.     Забужко, О. Катерина, або Філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії / О. Забужко // Планета Полин. Вибрані есеї [Текст] / О. Забужко. – К.: Видавничий дім «Комора», 2020. – С. 29-72.

2.     Катерина Білокур [Текст]. – К.: Мистецтво, 1972. – 70 с.

3.     Катерина Білокур [Альбом] / Н.Л. Розсошинська. – К.: Мистецтво, 2015. – 152 с.

4.     Катерина Білокур [Фотокнига]. – К.: Спалах, 2001. – 128 с.

5.     Чернов, А. Життя в обіймах квітів / А. Чернов // Вечірня Полтава. – 2020. – 18 листопада. – С. 14.