Не переболить і не забудеться

 

Не  переболить і не забудеться

( до Дня вшанування подвигу захисників Донецького аеропорту)

         Подвигу захисників Донецького аеропорту, оборона якого тривала 242

дні, в читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки був присвячений перегляд літератури.

 

В книзі Ірини Вовк «На щиті» опубліковані розповіді сімей про героїв АТО, серед них і учасники оборони Донецького аеропорту. Переконливі факти, конкретні героїчні вчинки українських патріотів різних за віком, професією, із різних куточків України. У кожного з героїв книжки своя життєва історія. Кожна поїздка в аеропорт могла стати  для них квитком в один кінець. Про це знали всі. Та «там не до відчуття страху. Кожен знав – треба тримати оборону..., знав,  куди вій йшов і знав, що може не повернутися, що захищає своїх рідних, друзів,  свою землю».  «Вони , молоді хлопці, мали честь, мали силу волі – вони дивились смерті у вічі, але не кинули автоматів і кулеметів, не втекли посадками, не відступили без наказу», - пише автор.

 

  Про Героїв-сучасників війни з російським  агресором - книга  Валентини  Розуменко  «Нескорені», в якій зібрані   інтерв’ю із героями АТО. Серед них і розповіді про тих, що пройшли крізь пекло Донецького аеропорту. Це  реальні історії патріотів, високі зразки мужності, сили духу, самопожертви та героїзму усіх тих, хто віддав своє здоров’я  за свободу і незалежність нашої країни. В інтерв’ю з Максимом Денисовим (під назвою «Повернутися живим…») с. 233 читаємо: «1 грудня 2014 року ми вирушили до Донецького аеропорту,  щоб провести ротацію 95 – го батальйону і привезти з собою зброю і харчі. Нас відправили двома відділеннями на старий термінал, тому що його за день до нас узяли сепаратисти. Перед нами стояло завдання повернути його. Після прибуття до аеропорту ми з боями зайняли перший поверх і тримали його. Другий поверх вже взяти не змогли. Там у ворогів була хороша точка, з якої нас прострілювали на сходах.   Але у наших бійців було те, чого не було у сепаратистів, - бойовий дух. В аеропорту не було жодного місця, де б куля або осколки не могли б наших бійців дістати в будь – який час дня і ночі. І так цілий день під прицілом ворога».

         Чому ж так розвивались події?  Як свідчить наш герой  «сепаратисти  або були просто попереджені кимсь, хто здав нас, або сепаратисти заздалегідь підготували цю пастку. Тому наші частини були змушені його залишити, щоб повернутися живими». 

         Чи був сенс в обороні Донецького аеропорту? – так, однозначно відповідав герой нашої книги. На його думку завдяки участі в боях за Донецький аеропорт важкої артилерії  ворог не зміг  захопити Піски і Авдіївку, відправляти вантажі літаками і забезпечувати угрупування банд в Донецькій і Луганській області.  Але ночами ворог мінував аеропорт.

В інтерв’ю Валентини Розуменко з іншим учасником оборони аеропорту  Олександром Терещенко   («Доброволець у термінал»), який пройшов жахіття Донецького аеропорту і врятував життя своїх побратимів, ми читаємо: «В останні дні бойовики були фактично на відстані витягнутої руки.  Хлопців вони травили газом, закидали гранатами. 20 січня 2015 року вороги  проникли в середину терміналу. Замінували несучі колони будівлі і підірвали їх, фактично заживо похоронивши українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапила до полону».

Пам’ятаймо тих, хто захистив нас від ворожої навали тоді! Пам’ятаймо тих, хто боронить нас з вами сьогодні!

Перед іконою я стану на коліна,

Воскову свічку тихо запалю

І помолюся за рідну Україну, за тих солдатів,

Що полягли в жорстокому бою.

Солдате український, я за тебе

Щодня благаю Бога і молю,

Щоб захистив жовте поле, синє небо

І щоб живим лишився ти в бою.

Перед солдатом стану на коліна.

Воскову свічку тихо запалю

За те, що захищає Україну

В запеклому жорстокому бою.

( Людмила Удіванова)