Рідний голос з далекого континенту

 

Рідний голос з далекого континенту

Літературна замальовка до 90-річчя від дня народження Лесі Богуславець (Ткач), письменниці української діаспори

 

Леся Богуславець (23 червня 1931, м. Зіньків, Полтавська область) – псевдонім української письменниці Олександри Ткач, доньки письменника та видавця Дмитра Нитченка та мати перекладача та видавця Юрія Ткача.

Олександра Ткач народилася в 1931 році в м. Зіньків Полтавської області, навчання розпочала в Харкові. З родиною в 1943 році емігрувала до Німеччини, закінчила українську гімназію в Еттлінгені. У 1949 році переїхала до Австралії, поселилася в Мельбурні, працювала у шпиталі, потім на фабриці. З 1978 році працює в українському відділі австралійського державного радіо SBS в Мельбурні, з 1989 року очолює українську програму радіостанції SBS у Мельбурні. З 1996 році член Спілки письменників України, член літературно-мистецького клубу імені В. Симоненка в Австралії. Лауреат літературної премії «Тріумф» (2001).

Леся Богуславець з теплотою згадує своє дитинство у довоєнній Полтавщині:

«…батько возив мене у Полтаву до сестер моєї бабусі, із них одна мала прізвище Богуславець, воно для мене стало символом України, і це мої найдорожчі спомини. У Харкові ми жили в інших умовах – три будинки разом, у дворі не було жодної рослинки. А тут мене вели за Полтаву, ми йшли в поле, мені подобалося тут усе».

У роки війни вдалося перебратися до малої батьківщини батька, де вражало все:

«Та найбільше мені подобалося село, і коли голод став дуже дошкуляти, батько відвіз мене й маму в Лютенські Будища. Домовився зі старостою села, щоб нам дали хату. Хата, яку нам дали, була під залізним дахом, а так усе було сільське – піч, припічок… Мені дуже подобалося там жити. Ми мали город, садок, неподалік текла річечка… Я бачила, як жінки вибілювали на сонці полотно, розіславши перед хатами білі доріжки, я ходила з жінками на поле збирати колоски. Селяни тоді не мали фабричного одягу, носили те, що самі шили. На щодень були чорним вишиті сорочки, дерги, кожухи… До морозів ходили босі. Та коли наставала неділя, дівчата, і я з ними, вдягали гарну народну ношу. Кожна дівчина в селі вміла вишивати. А як вони співали!».

Та все ж більшість свого свідомого життя Леся Богуславець провела на чужині, що наштовхувало письменницю на роздуми:

«Я не раз думала, де б мені краще і щасливіше жилося – на рідній землі чи в еміграції. Але де б ми не були, ми завжди були в Україні».

Твори письменниці Олександри Ткач, які вона видає під псевдо Леся Богуславець, спрямовані на пізнання життя та психологію українців Австралії.

Психологічний аналіз епістолярної спадщини Лесі Богуславець
дає можливість прослідкувати чинники формування сімейних цінностей письменниці (війна, постійні переїзди, еміграція, зміна культурного та соціального середовища, адаптація тощо). За відгуком самої письменниці, негаразди ззов­ні внутрішньо зміцнили та згуртували її сім’ю. «Якщо проблему можна вирішити за допомогою родини, я певна всі допоможуть»,
- стверджує О. Ткач.

…Уявімо цю світлу особу, що ось уже стільки десятиліть живе в Австралії з поглядом, зверненим на Україну. Бо ця людина, мовлячи словами Лесі Українки, в серці має те, що не вмирає…