Вічна пам’ять поколінь

Вічна пам’ять поколіньЕкскурс – подорож в історію  до Дня скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні

22 червня 1941 року увійшло трагічною сторінкою у життя мільйонів українців.  Саме з цього дня починає відлік Друга світова війна довжиною в одну тисячу чотириста вісімнадцять  кривавих днів і ночей.

          Війна, що прийшла на українську землю, увірвалася до кожної сім’ї, до кожної оселі.

          «Найстрашнішим  під час відступу був плач жінок. Коли я згадую зараз відступ, я бачу довгі-довгі дороги. І численні села, і околиці, і скрізь жіночий невимовний плач. Плакала Україна. Вона плакала, гірко ридала, свою долю проклинала…», пише Олександр Довженко в своєму «Щоденнику. 1941 - 1945».

       «Синочки мої, сини! Діточки мої! А Боже мій, Боже мій! Ой, прощавайте, прощавайте, діти мої… . Ще якісь жалібні слова промовляла Тетяна, біжучи за синами, та вже не було її чути. Уже потонули слова її в морі людського плачу й скорбот, у розлуках, у реві моторів. Множество людей виходило з села на війну», читаємо у книзі Олександра Довженка « Україна в огні».

«У кожного солдата був перший бій. Він, цей перший бій, - на все життя. І в очікуванні  його до людини приходить істина, прозріння, найвище знання себе і своєї місії на землі. Коли я побачив убитих – і ворогів, і наших бійців, скирти трупів – мені більше не захотілося воювати. Ніколи…», писав кінорежисер, учасник війни А.Буковський.

       Війна відібрала мільйони молодих життів.  Так, у вересні 1941 року жителі нашого міста Зіньків і навколишніх сіл стали свідками подвигу відважного льотчика-винищувача старшого лейтенанта В.М.Прохорова, який прикривав бомбардувальників від  німецьких літаків і загинув. Поховали героя поблизу села Северинівка.

          Про це та інше читайте в путівнику  Григорія Лещенка «Зіньків» 

         Наш народ залишився незламним у титанічній битві з ворогом, якої ще не знала історія. Він боровся за свободу і переміг.

  Полтавщина. Пам’ять віків: Альбом/О.Білоусько. – Полтава: Полтавський літератор, 2017. - 216с.

          На фронтах полягло понад 180 тис. полтавчан, 220 тис. загинуло у концтаборах та місцях масового знищення, не повернулося додому понад 40 тис. остарбайтерів. Ще близько півмільйона військовослужбовців, підпільників, партизанів, військовополонених і мирних жителів лягли у полтавську землю. Скільки б часу не минуло, скорбота по загиблих ніколи не стихне.

           Нині про ці грізні дні нагадують пам’ятники і меморіали, споруджені практично в кожному населеному пункті України. Символом незгасної пам’яті палає Вічний вогонь.

           Зупинись, краянине, на Меморіалі Вічної слави в Зінькові, біля гранітної стіни, на якій визолоченими буквами вписані імена тих, що полягли на полі бою,  поклади квіти, постій мовчки. Хвилиною мовчання  вшануй пам’ять полеглих у роки Другої світової війни. 

          Згадай закатованих у фашистських концтаборах, спалених, повішених, знищених, але не скорених. Так, на території Полтавської області окупанти  створили 48 таборів для полонених. Найбільші з них - у Полтаві, Кременчуці, Градизьку, Хоролі, Лохвиці, Лубнах, Котельві, Чорнухах. Найстрашнішим був «Хорольська яма», тут загинуло 100 тисяч полонених.

В цю пору розквітають червоні маки, як символ пам’яті про тих, хто  не повернувся додому, до рідної хати, до своєї сім’ї.

Маки червоні знов розквітають

                                         Пам’ять дідів бережуть.

І до вогню, що серця зігріває

                                           Їхні онуки ідуть.

Не було б нашої незалежної України сьогодні, якби не ті, хто в немилосердній жорстокій війні поклали своє життя за наше майбутнє.

Вічна пам’ять героям!