Руки матері ніжні так дбайливо зростили, підняли у дорогу, провели у життя

    У найскладніші, найдраматичніші хвилини життя  людини  спогад  про матір підтримує, додає сил, надихає. І хоч куди б доля нас не закинула, в пам᾽яті жевріє материнська домівка, материнський поріг, материнське вікно, материнські руки, материнська душа, яка завжди як ніхто зрозуміє, допоможе та втішить. Бо немає таких труднощів, такого лиха, які б мама не взяла на свої плечі заради рідної дитини. Мимоволі згадуєш слова Тараса Шевченка  «Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть». Так, усіх нас завжди чекали і чекають матері, нас, що здебільшого покинули материнські оселі і роз’їхалися  шукати  у світі свого щастя, своєї долі.

 

         14 травня у світі та Україні відзначається День матері. Саме їм, найдорожчим та найріднішим присвячена  виставка-свято, організована в читальному залі  Зіньківської публічної бібліотеки. На ній розміщені журнали: «Жінка», «Неймовірні історії  з життя», «Люди і долі», «Журнал для жінок», «Історії з життя».  

А ще збірки віршів поетів-краян: Ганни Литовець-Гайдаш «Материнська доля», Юрія Пацули «Життя щаслива мить», Лідії Педорченко «Слова, освячені любов᾽ю» та відомих українських письменників: Василя Симоненка «З матір᾽ю на самоті», Вадима Крищенка «Українська душа» та інших.   

   

Перегорніть ці видання і вони зігріють вашу душу, наповнять світлими спогадами про ту, яка дарує життя всьому живому.

А ми приносимо слова вдячності та шани всім матерям України, які народили та виховали незламну націю героїв, словами поета  Микола Луківа:

За все, що маю, дякую тобі,

 За все, що маю і що буду мати…

         Нехай святиться у серцях, помислах і діях  кожного із нас священе слово Мати!

І знову подарунок!

     Працівники Зіньківської публічної бібліотеки висловлюють вдячність  Олександру Кривошапці за подаровані збірки художньо-документальних нарисів з історії місцевого футболу під назвою «Про опішнянський футбол і не тільки». Тож любителів цього виду спорту запрошуємо до нас в читальний зал, де ви зможете детально познайомитися з цим видання. А цікавого тут багато.

    Автор подає власний погляд на події і факти, безпосередньо пов’язані з життям опішнянських футбольних команд та їх найближчих сусідів за останні 50 років.

    Матеріал для цієї книги зібраний в приватних архівах, пресі та під час спілкування з очевидцями.

      Книга містить унікальні фотографії, статистичні дані, коментарі. Вони не залишать байдужими тих, хто по-справжньому цікавиться місцевим футболом, вивчає його історію. А ще ці видання для ветеранів футболу. Адже, гортаючи сторінки книг, вони знову відчують себе на ігровому полі, згадають тих, з ким завойовували перемоги, отримували нагороди.

   Окрім цікавих  епізодів з історії футбольних команд, унікальними й значущими є документальні матеріали: списки гравців, дані з протоколів зустрічей тощо.

   Видання містить світлини, що ілюструють текст.  Багато хто з читачів зможе побачити на них себе й згадати незабутні моменти, що вже стали історією.

  Як сказав у своїй передмові до книги Олесь Пошивайло : «…ця книга - ще один красивий переможний матч, зрежисований і виграний Олександром Кривошапкою зі збірною гравців усіх описаних у ній років, глядачем якого стане кожний, хто прочитає все  - від першої до останньої сторінки…».

Тож хай ця книга знайде свого читача.  А автору бажаємо здоров’я і нових творчих задумів. 

Арт – ательє «І оживає диво в об’єктиві»

Арт – ательє «І оживає диво в об’єктиві»

(за участі зіньківчанки - майстрині фотосправи Олени Стовпник)

Нещодавно в читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки було проведено чергове заняття  салону «Світ рукотворного дива», присвячене чудовому виду  мистецтва - фотографії.

На сьогодні, свою частку у розвиток мистецтва фотографії, вносить молоде покоління: творчих, талановитих, креативних людей, котрі вражають глядачів оригінальністю своїх творінь.

Саме з такими, цікавими і обдарованими людьми, знайомить на заходах зіньківчан і гостей міста, керівник салону Лариса Криштопа.

Цього разу для всіх поціновувачів прекрасного, вона підготувала арт-ательє «І оживає диво в об’єктиві»: зустріч з чарівною жінкою, талановитою зіньківчанкою, майстринею фотосправи Оленою Стовпник.

На заході молода фотографиня  розповіла присутнім про своє улюблене захоплення і з чого все починалося.

Родом Олена з Охтирки, але уже багато років проживає в нашому місті, на даний час працює діловодом у фінансовому управлінні, має дорослу доньку.

В 2020 році, залишившись без роботи, не могла знайти справу до душі. Потрібно було якось жити далі і шукати вихід з такої ситуації. Пошуки в інтернеті чогось незвичайного, і все що їй пропонували знайомі, не давали потрібних результатів. І ось, через деякий період часу,  Олена знаходить в Ютубі те, що її дуже зацікавило - мистецтво фотографії. Переглянувши відео, відразу зрозуміла, що це і є та улюблена справа, якою  вона відтепер буде займатися.

Фотографувати Олена навчилася сама, з допомогою Інтернетресурсів.  Опановувала нові грані у новій для себе справі, слідкуючи за роботою професіоналів, дивилася відео у Ютубі про те, як правильно фотографувати портрети людей, рух, обирати ракурс, працювати зі світлом. Звісно, не все вдавалося одразу. Але з часом наполегливість та творчий підхід дали свої результати і з кожною новою спробою світлини ставали більш досконалими.

Стиль фотографій у майстрині - художній портрет. Перші фото були зроблені з допомогою її доньки, яка виступала в ролі моделі.

Щоб зробити такі чудові фотографії, недостатньо мати дороге обладнання. Найбільш важливим у фотографії є ​​талант - вміння знайти хороший кадр, побачити момент, вловити емоції. І саме таким талантом володіє наша гостя, ця тендітна фотомайстриня.

Напередодні заходу було оформлено презентацію фоторобіт Олени. Щодня жителі та гості міста приходять насолодитися чаруючими світлинами у вітринному вікні читального залу бібліотеки.

            Родзинкою цієї зустрічі стала грандіозна фотосесія, яку провела   майстриня для всіх бажаючих учасників салону, на заваді не стали навіть весняна прохолода та зовсім не сонячний день за вікном.

Море позитиву та шквал емоцій отримали як сама Олена, так і її добровільні моделі, учасники дійства. З дозволу автора та учасниць, світлини з цієї неочікуваної фотосесії будуть представлені, як наслідок зустрічі з дивом, трішки пізніше і їх теж можна буде переглянути, завітавши до віконних вітрин бібліотеки. Тож чекаємо!

           Олена й надалі планує розвиватися, удосконалювати свої уміння у мистецтві фотографії, бо переконана - що фотографу завжди буде що і як показати людям.

            А ми бажаємо Олені наполегливо йти до здійснення своїх мрій та ще багато років дарувати людям свою творчість! І в найближчому часі зняти головне фото – емоції зіньківчан, і не тільки, від таких жаданих слів: «Перемога!», «Війна закінчилась!».

Відео-подорож у творчість «Пісня весняної квітки»

 

Відео-подорож у творчість «Пісня весняної квітки»

Чарівна Квітко, як метелик 

 Ти промайнула наді мною. 

 Твій голос – вітерець в пустелі,

 Зачарував і зник луною.

 Ні, він дзвенить, зорею сяє, 

 Яка на честь твою горить.

 Не замовкай, тебе благаю, 

 Даруй пісенну ніжну мить.

                                                                                                Алекс Гутмахер

     Дивна, багато в чому трагічна доля випала маленькій симпатичній жінці, відомій американській студійній вокалістці, яку назвали найбільш упізнаваним голосом США. Її голос хоч раз почули понад 20 мільярдів людей, що в три рази більше за все населення планети. Ім’я цієї американської співачки  українського походження, виконавці українських пісень - Квітка Цісик. Володарці неймовірного голосу та однієї з найпопулярніших українських співачок у  світі, 4 квітня цього року могло б виповнитися 70 років.

    Хто хоч раз почув голос цієї співачки, ніколи не забуде її, наче вона знала якусь таємницю, загальну для кожного людського серця. Кажуть, її голос має містичну силу, заворожує і лікує. Звідки ж взялася чарівна українська квітка, яка знала таємний код української душі, у чужині, в самому центрі Нью-Йорка.

   Квітослава-Олеся Цісик народилася у Квінсі, в одному з районів Нью-Йорка. Її батьки стали післявоєнними емігрантами із Західної України. Саме їм Квітка була вдячна за знання української мови, культури та жодного дня без сумнівів у тому, що вона українка. Батьки ж і вчили своїх доньок музиці. З чотирьох років Квітка вже грала на скрипці. В молодості співачка навчалася не тільки в різних закладах, але і в різних країнах. Співачка мала унікальне рідкісне колоратурне сопрано, неперевершений вокальний тембр. Старша сестра Марія стала піаністкою, директором консерваторії у Сан-Франциско.

   Вона співпрацювала з легендарними виконавцями і музикантами - Робертою Флек, Карлі Саймон, Ліндою Ронстадт. До Квітки також звертався Квінсі Джонс - продюсер, що відкрив світу Майкла Джексона. Проте співачка вельми успішно розвивалась і творчо: записувала пісні для фільмів, а також брала участь у зйомках як акторка разом із з Даяною Росс та Майклом Джексоном (стрічка «Віз»). Квітка  озвучила всі пісні головної героїні фільму «Ти осяюєш життя». Ця робота принесла її «Оскар» та «Золотий глобус».

   Обидва чоловіки співачки були американцями.   З першим, Джеком Корнером - джазовим музикантом, Квітка прожила всього рік. Вона безмірно поважала його за талант і допомогу в співочій кар’єрі. Другим чоловіком став Едвард Ракович, відомий інженер звукозапису - теж брав активну участь у записах пісень. У 39 років Квітка стала мамою - у неї народився син. Зараз її син займається музикою.

   Слава та успіх чекали Квітку у США, проте співачка мріяла знайти свого слухача на історичній Батьківщині. За власний кошт Квітка записала два україномовних альбоми: «Пісні України» та  «Квітка. Два кольори».  Таким чином, жінка, яка ніколи не була в Україні й чула народні пісні тільки від своїх рідних і знайомих, записала абсолютно оригінальні трактування відомих мелодій, заново прочитавши українську душу..

   Співачка побувала  в Україні лише один раз. Вона приїхала з мамою у Львів, але ця поїзка не афішувалася і була майже таємною. Після поїзки на Батьківщину в її репертуарі з᾽явилися пісні Володимира Івасюка, які були неповторні і незабутні, поєднували силу, ніжність і щирість.

   Пісні у виконанні Квітки зачаровували українців по обидва береги океану. Тоді це був ковток чистого повітря. Сама ж співачка скаже про альбоми: «Ці збірки пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу".

   Третій альбом мав бути присвячений колисковим пісням, але не судилося. Через хворобу на рак молочної залози, не доживши п’яти днів до свого 45-того дня народження, співачка померла, залишивши нам у спадок ніжне звучання свого голосу в безсмертних піснях, що є генетичним кодом кожного українця.

   А остання пісня, яку виконала Квітослава, стала пророчою: «Чути: кру! кру! кру! В чужині умру. Заки море перелечу, Крилонька зітру…».

   Українка, народжена у США,  була великою патріоткою України! Пісні Квітки Цісик воюють за Україну. Її велична місія нині реалізована. Пам’ятаймо своїх героїв!

Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 

Інформіна «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи»

 (до Дня Чорнобильської трагедії)

А де тепер не зона на землі?

І де межа між Зоною й не зоною?

Ліна Костенко

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них - 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорнобиль і досі є незагоєною раною. Тоді на Чорнобильської АЕС сталося трагедія планетарного масштабу, яка докорінно змінила життя всіх нас, поділивши його на періоди «до» і «після» аварії. Аналог цій безмежній біді - хіба що війна сьогодення.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів. Радіаційний рівень зріс до межі у 30-40 разів більшої, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі 1945 року, радіоактивна хмара прокотилася світом. Чорнобильську аварію класифіковано за найвищим – сьомим  рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій. На ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи піднялася вся Україна. Найважчі випробування лягли на плечі пожежників та ліквідаторів. Про їхні подвиги, а вони були на кожному кроці, писала преса не лише нашої країни, а й усього світу. У Чорнобилі й Прип’яті, в 30-кіломстровій зоні працювали і представники нашої Зінькінщини.

Саме в книзі «Чорнобиль. Вічний біль» описується подвиг тих земляків, які своєю мужністю відвернули перетворення на зону відчуження свого рідного краю й усієї України.

Спогади жителів с.Дейкалівка, учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го можна знайти у виданні Людмили та Олександра Яременків «Дейкалівка. Моє село, для мене ти єдине...». Їхня розповідь доповнена фотосюжетами про подолання наслідків Чорнобильської трагедії тридцятилітньої давнини.

Саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію.

Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося. Перше офіційне повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зробили лише за 36 годин після вибуху, проте для порятунку людей була цінною кожна секунда.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали.  Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя, їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

Через 37 років після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. Сьогодні, у 37-му річницю трагедії, можливо одним із гідних варіантів пам’яті, буде взяти до рук книгу. Щоб згадати, уявити, осмислити, розбудити почуття відповідальності перед наступними поколіннями. Ми не можемо забути про самопожертву ліквідаторів аварії - добровольців, пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправилися на зустріч невідомій небезпеці, виявили жертовність, високий патріотизм, закрили собою світ від атомного лиха.

До Дня Чорнобильської катастрофи в Зіньківській публічній бібліотеці організовано перегляд літератури, в якій описуються хвилюючі події тих років, історії очевидців які відвели від світу страшну долю - стати атомною пустелею.

 

 Кожна сторінка книжки Ольги Купрієнко та Алли Багірової «Чорнобильська хроніка. Люди.» варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь.

Книжка Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль» - це подорож письменниці крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи.

Ми сподіваємося, що кожен, хто гортатиме сторінки представлених книг в бібліотеці, назавжди запам’ятає імена земляків, які ціною власного здоров’я, своїм життям заплатили за наше чисте сьогодення, за те, щоб пам’ятаючи ті події, ми не повторювали минулих помилок і по можливості, намагалися попередити їх повторення. Адже сьогодні світ знову на межі - на такій тоненькій межі між життям і смертю. І знову вибухають реактори, і знову незримий, але безжальний ворог – радіація загрожує нам і нашим дітям. Ми низько вклоняємося пам’яті тих, хто відвівши від нас «пекельний атом», відійшов за межу вічності та безмежно вдячні тим, хто сьогодні ще з нами поряд і потребує нашої уваги не лише в день трагедії.

 

Презентація книги «Оскар»

  24 квітня за сприяння Зіньківської міської ради, відділу культури, спорту та інформаційного забезпечення виконавчого комітету Зіньківської міської ради Зіньківською публічною бібліотекою було організовано та проведено презентацію книги «Оскар» харківської письменниці Людмили Охріменко, яка на Міжнародному конкурсі «Коронація слова» у 2021 році визнана кращою у номінації книги на воєнну тематику.

         В основі роману «Оскар» – історія українського розвідника, кримського татарина за походженням, який на початку 2015 року потрапляє у полон до російських окупантів у Донецьку. Там на нього чекають катування і знущання, а ще вибір – здатися чи попри все боротися до кінця.

 

Книга заснована на реальних подіях. Прототипом головного героя є український військовий, розвідник, який сам вийшов на харківську письменницю і волонтерку Людмилу Охріменко з проханням написати книгу – про його долю, службу та полон.  

Письменниця народилася на Дніпропетровщині. Тривалий час жила й працювала у Криму. Зараз проживає в Харкові.

Гостя розповіла про себе, свій творчий та життєвий шлях, до речі, доробок письменниці на сьогодні складають 6 книг, з яких три на воєнну тематику, про плани на майбутнє. Літераторка займалася бізнесом, має стаж роботи у державних структурах, а ще є активною волонтеркою та оптимісткою по життю.

Понад півтори години зустрічі промайнули, мов одна мить. Адже все, про що йшла мова на зустрічі можна охарактеризувати одним словом – про життя: про найкращу в світі українську жінку, про  десь може незриму, але таку необхідну працю волонтера, про героїзм та подвиг тих, хто став на захист своєї країни у 2014-му і про тих, хто боронить її зараз, про нас, тих хто наближає перемогу в тилу. А ще звичайно про книги… Збережемо інтригу і не будемо описувати сюжет кожної з них, адже книгу «Оскар» письменниця подарувала бібліотеці, а інші її твори були придбані учасниками зустрічі, зокрема і бібліотечними працівниками, а отже скоро наші користувачі матимуть змогу познайомитися з ними особисто.

 На завершення Людмила Охріменко відповіла на запитання присутніх і влаштувала автограф-сесію. До слова, прибуток від продажу своїх книг пані Людмила віддає на допомогу Збройним силам України.

Дякуємо авторці за приємні миттєвості спілкування та подаровані бібліотеці книги! Чекаємо з нетерпінням на нові зустрічі з автором!

     Сьогодні в нашому місті відбулася розмова з письменницею та зіньківчанами  про важливе і болюче, про правдиве і справжнє, про війну як вона є.

На сьогодні наша українська земля, наш народ стогне від болю і страждань - йде  війна.

Для більшості з нас війна розпочалася 24.02.2022 року з першими бомбардуваннями Києва, Харкова, Чернігова, інших міст України. Хтось до останнього не вірив, хтось з перших секунд зрозумів: почалося!

І тільки з часом більшість з нас зрозуміла – війна почалася не в лютому, вона розпочалася в далекому 2014-му, коли вперше на українську землю, на її східні рубежі та на морські простори Криму ступив брудний чобіт російського окупанта. Адже вже тоді росія вперто нав’язувала своєму суспільству та світові думку про якесь визволення російськомовного населення, про те, що це не війна, а лише спецоперація.

Та ті, хто став на захист українських кордонів у 2014 розуміли – це лише початок.

І саме про одного з таких героїв, тих хто пройшов пекло війни, російського полону, так званого руського міра зсередини, вистояв і зумів вирватися з лап російських освободітєлей книга нашої гості, письменниці та волонтерки, авторки вже не першої книги про війну в Україні, Людмили Охріменко.

Література військової тематики завжди знаходила своїх читачів, та наразі вона особливо важлива, адже висвітлює сучасну українську реальність правдиво і «по-живому».

Сьогодні, пані Людмила презентує нам свою нову книгу «Оскар», яка на міжнародному конкурсі «Коронація слова» у 2021 році визнана кращою у номінації книги на воєнну тематику.

Людмила Леонідівна народилася в місті Синельникове Дніпропетровської області. Тривалий час жила й працювала у Криму. До повномасштабного вторгнення мешкала в Харкові. Нині знайшла прихисток в Івано-Франківську. Має три вищі гуманітарні освіти, з них – два дипломи з відзнакою.

Писати пані Людмила почала ще в дитинстві, але вважала свою творчість аматорством. У 90-ті роки, коли в думках крутилося безліч сюжетів, можливості для їх втілення не було, потрібно було багато працювати, щоб забезпечити двох дітей. Тож займалася бізнесом, створила кілька успішних компаній, багато років також працювала на державній службі.

2014 рік змінив життя України та особисте життя пані Людмили. Вона стала волонтеркою, їздила з гуманітарними місіями у Луганську та Донецьку області, щоб допомогти добровольчим формуванням і підрозділам Збройних сил України, а потім почала писати книжки про війну.      

Натепер віддає прибуток від книжок на допомогу родинам загиблих та захисників, які пропали безвісти, а також на інші благодійні проєкти, пов`язані з допомогою фронту.

Пише та розмовляє українською мовою.  Невиправна оптимістка, яка вважає, що дива трапляються там, де їх ретельно і наполегливо створюють працьовиті люди!

Війна та окупація Криму, в якому письменниця прожила 10 років, стали поштовхом до активної творчості та публікацій.

Творчість письменниці розділилася на дві частини: книги про жінок і для жінок та книги про війну.

У творчому доробку пані Людмили наразі три книги на воєнну тематику: «Пригоди мухи в окропі на окупованій території», збірка «Волонтерські історії» і роман «Оскар».

Людмила Охріменко також – авторка книг «Пригоди дорослого Буратіни жіночої статі», оповідання «Заїда» в збірці інклюзивних оповідань «Terra інклюзія 2018» та роману «Легка поведінка». Активно працює й зараз, зокрема, готуючи до друку дві книги, одна з яких – збірка дитячих казок.

У 2021 році роман письменниці «Оскар», який був написаний на основі реальних подій із життя українського військового, названий найкращим романом на воєнну тематику членами журі міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».

 

Дякуємо за подарунки

 

         23 квітня  Всесвітній день книги та авторського права. Працівники Зіньківської публічної бібліотеки в цей день хочуть подякувати всім, хто  подарував нам книги. Адже книги, а особливо краєзнавчого характеру, мають велике значення  для всіх нас. З них ми дізнаємося про історію, звичаї  та традиції нашого краю.

         Напевне не в кожного вистачило б сил, бажання займатися пошуковою справою. Вона вимагає щоденних зустрічей із людьми, щоб зібрати фотографії, послухати і записати розповіді  про далекі часи, які стали для нас історією. А ще проводити пошукову роботу в архівних установах, музеях. 

         Ми вдячні Лесі, Олені та Світлані Літвішко за подароване  науково- популярне видання «Зіньків і зіньківці у світлинах та нарисах.  Книга 1 Зіньківські метаморфози». Читаючи його, кожен із нас матиме можливість здійснити уявну подорож по давньому місту, побачити фотокартину сучасних околиць та ознайомитесь із стислим коментарем до кожного розділу, які пояснюють історичні події та світлини. 

         Віктору Міщанину за  книгу «Тільки б знову зустріть тебе перша любов…»  (слідами студентських літературних творів), яка є своєрідним продовженням книги  «Леонід Назарчук: «Що було, те пройшло, і нема вороття…». В ній знайдете відповідь: хто ж був прообразом тієї чарівної і загадкової Галі Шпак? Хто ж в реальності була та дівчина, яку покохав 70 років тому   десятикласник Леонід Назарчук?

         Володимиру Хрипку за «Нариси з історії села Хрипки Зіньківського району Полтавської області», матеріал якого зібрав Володимир Сивокінь. Володимиру Хрипку  та Євгенію Корнієнку за архівні матеріали і спогади жителів села Хрипки, які зібрані в 5 книгах «Калейдоскоп історій села Хрипки Зіньківського району Полтавської області» та «Фотоальбом села Хрипки Зіньківського району Полтавської області» в трьох книгах.

         Сьогодні ці книги можуть перегорнути в читальному залі нашої бібліотеки всі бажаючі та висловити свої думки і побажання. Хай кожна із них знайде свого користувача, поціновувача краєзнавчої літератури і займе гідне місце серед всієї виданої літератури про рідний край.

 Здоров’я вам і нових творчих задумів, краяни!