Хроніка літературного життя «Легендарне «золоте перо України»

 

Хроніка літературного життя «Легендарне «золоте перо України»

(до 75-річчя від дня народження Ганни Дениско (Антипович), журналістки, поетеси, публіциста, уродженки с.Загрунівка)

Ще шаленіє буревій війни,

Ще гинуть наші лицарі в боях,

Та не зігнути нації хребта,

Бо несемо Вкраїну у серцях.

(Ганна Дениско)

       Зіньківщина  щедра на талановитих людей, серед яких поети і прозаїки славлять рідний край вмінням зачарувати словом.

       Цього року святкує своє 75-річчя наша талановита землячка - заслужений журналіст України, поетеса, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат премії імені Петра Артеменка та Симона Петлюри, а також Міжнародного рейтингу «Золота фортуна» Ганна Іванівна Дениско (Антипович), яка народилася в селі Загрунівка Зіньківського району 25січня 1945 року.

      Шкільний нарис «Шумлять тополі» десятикласниці Ганни Дениско, який був опублікований в Зіньківській районній газеті, визначив її подальшу життєву долю. Одразу ж після школи відмінниця Ганна стала кореспондентом, а вже згодом здобувала освіту в Львівському університеті. Тягарем було тільки те, що писати можна було не те, що хотілося, цензура не давала вільно творити.

     Можливість писати правду з’явилася тільки зі здобуттям незалежності України. Її публіцистичні та поетичні твори пройняті водночас і гордістю, і болем за рідну багатостраждальну землю. Працювала власним кореспондентом в газеті «Молодь України», друкувалася в журналах «Вітчизна», «Прапор», «Рідний край», колективних збірниках «Поети Полтавської «Просвіти», «Поети Зіньківщини», «Калинове ґроно», газетах «Слово Просвіти», «Літературна Україна» та ін.  Автор  повістей і нарисів «Сестри твої, Хатинь», «Хліб і совість», «Світанкові зорі Ганни Сиволап» «Червоні лелеки». Справжнє обличчя ненависників свободи і незалежності розкрила в поетичних циклах «Усе життя усовіщаю хама, «Вірші про свободу».  Власних книг не так у неї багато, але є ще сотні книжок, які вона редагувала, готувала до друку.

       Володарка  особливого стилю письма і принципової позиції, по жіночому добра, й водночас  мужня, інтелігентна, належить до тих людей, що не зрадили своєї безсмертної душі, кращий знавець української мови,  тонко відчуває усю її красу і глибину, непричетна  до категорії тих людей, яким властиво грітися у променях своїх здобутків Ганна Дениско-Антипович понад півстоліття працює на журналістській ниві в м.Полтава в ім’я утвердження в постгеноцидному українському суспільстві ідеалів Свободи, Честі і Справедливості.

      Ганна Дениско подарувала Зіньківській публічній бібліотеці збірку поезій «Все так давно, немов і не було…», книгу «Про що гомонить Соборний майдан».

 

     В книзі «Про що говорить Соборний Майдан»  з першого погляду здається, що йдеться про Полтавський майдан. Справді, на обкладинці фото з полтавських подій Революції гідності. Але ця оповідь - про події від весни 1917 року, коли в Полтаві вперше безборонно святкували ювілей Шевченка. Насамперед - інтерв’ю і розповіді про людей, котрі, за назвою розділу, «не зрадили свою безсмертну душу». Це люди різного віку і професій - Феодосій Роговий, полтавський бард Юрій Трейгель, політв’язні Микола Кульчинський та Леонід Рябченко, митець-військовий Володимир Рамаскевич, спортсменка Клара Бакань, артистка Ніла Крюкова...

     До книги, упорядником якої стала Ганна Дениско, «Ми з ними - в одному човні. Оповідки про тварин» увійшли оповідання про тварин, написані колегами, друзями, родичами, в тому числі й дітьми.

     Полеглим під Крутами присвятила «Український романс», написаний під враженням перших по десятиліттях замовчування публікацій про Героїв Крут. Вірш поклали на музику і виконували полтавська просвітянка Орися Ковалевич, відроджувач «Пласту» Володимир Скоробський (м.Київ), а полтавський бард Юрій Трейгель, створивши свою інтерпретацію, проніс «Український романс» через майдани Революції Гідності і виконує його й нині.

     Ганна завжди була на передньому краї боротьби за волю і долю  свого народу. Вони разом із чоловіком Юрієм Антиповичем - активні учасники як Помаранчевої революції, так і Революції Гідності. Це був гармонічний союз двох творчих людей, однодумців.  Чоловік Юрій, який кілька років тому відійшов у засвіти, був журналістом і письменником, молодший син - сучасний письменник, старший - відомий соціолог.

    Талановита землячка з болем говорить про війну: «Слава і воля України - в серцях наших синів і дочок. Я молюся, щоб Господь вирятував український народ від цих російських «ескадронів смерті», плаче душа за полеглими, замученими, викраденими…». Зараз вона надає волонтерську допомогу Збройним Силам України, подарувала свої книги  для волонтерського загону «Невтомні бабусі», веде активну громадсько-просвітницьку діяльність: засновниця і перша голова Полтавського осередку «Союзу українок», перший прес-секретар Полтавського осередку Руху.

Вітаємо знану землячку з ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я та невичерпного творчого натхнення!