Інформаційний анонс «Він мав талант людяності»

 

Інформаційний анонс «Він мав талант людяності»

/До 60-річчя від дня смерті Григорія Тютюнника, українського прозаїка,земляка/

Я знаю одне, що треба писати хороші твори,

а хороші вони будуть тільки тоді,

коли писатимемо правду.

(Григорій Тютюнник)

Що означає бути письменником? Що означає бути письменником в Україні? А як це творити в добу суцільної заборони-зневаги-переслідування свого, національного, українського? Такі майже риторичні питання з’являються, коли проникаєш у долю і творчість Григорія Михайловича Тютюнника українського прозаїка,нашого земляка , який народився у селі Шилівка на Зіньківщині 23 квітня 1920 року. Цього року виповнюється 60 років від дня смерті талановитого письменника.

За 41 рік життя Григорій Тютюнник був військовим, педагогом та журналістом. Але більшість знає його як письменника й автора роману «Вир».

З 1938 року – студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, двічі його тяжко поранено, двічі тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів – на території Кіровоградщини та Чехословаччини.

Після воєнних років працював учителем, співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну й напружену літературну діяльність.

Григорій Тютюнник писав і поезію, і прозу. У творчій спадщині письменника - збірка оповідань «Зоряні межі», повість «Хмарка сонця не заступить», поетична збірка «Журавлині ключі» (побачила світ уже після смерті митця), яку видрукували у Львові 1963. Віршовані рядки він присвячував власним роздумам, писав інтимну лірику. У деяких поезіях звертався до матері:

Не сумуй, не клич собі жалю.

Все ж повинна ти мене діждатись.

Бо я так тебе люблю, люблю,

Страднице моя, старенька мати.

 

Прозові твори Григорій Тютюнник друкував із 1950. Це були новели, оповідання та повісті. Але основним твором його життя, вершиною творчості є «Вир».   У цьому романі змальовано вир життя українського села навесні 1941р. та в роки Другої світової війни. Герої роману – місцеві мешканці – різні за світоглядом, з різними долями. Письменник звеличує людей працi i засуджує несправедливу вiйну – найбiльше зло, яке вiн пристрасно закликає вганяти в землю. Згадує Тютюнник про Зіньків, Опішню, Гадяч, а також рідне село Шилівка, яке називає у творі Троянівкою.  "В центрі села тече річка з дивною, мабуть татарською, назвою — Ташань. Весною вона скресає, і тоді селяни б'ють ломами кригу, щоб не знесло ветхого місточка", – пише у "Вирі" Григорій Тютюнник .                      Понад півстоліття тому Г.Тютюнник писав цей твір, виплескуючи свої хвилювання та біль, але й сьогодні читач переживає емоції автора, які змушують усвідомлювати, що не змінюється суть любові і людської гідності.

 За «Вир» письменник (уже посмертно) у 1963 році отримав Державну премію України імені Т. Г. Шевченка, адже він став одним з найталановитiших i найемоцiйнiших прозових творiв у повоєннiй украïнськiй лiтературi. Роман кілька разів перевидавався, проте жодного разу не був надрукований без скорочень.

За цей роман письменник посмертно став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка. А 1983 за твором зняли художній фільм «Вир».

Григорія Тютюнника іноді плутають із його молодшим братом Григором, теж письменником. У них спільний батько, але різні матері. 15 років брати майже не спілкувалися – бачилися рідко і мали значну різницю у віці. Зріднилися уже після того, як Григір повернувся зі служби на флоті. Про Григорія Тютюнника брат написав книгу спогадів – «Коріння».

Про Григорія Тютюнника його сучасники лишили багато спогадів. Пишуть, що він був освіченим, чесним і добри, був людиною великої щедрості, душевної чистоти. Григорій Тютюнник  до кінця життя пам’ятав про війну – лікарі так і не змогли видалити осколок біля серця. Від тих воєнних ран Григорій Тютюнник 29 серпня 1961 року помер у Львові.

Його іменем названа школа у Кам’янці-Бузькій на Львівщині, де викладав письменник. У цьому ж місті, на будинку, де мешкав наш земляк, встановили меморіальну дошку.

Ім’я братів Тютюнників присвоїли також школі у Шилівці на Зіньківщині. У цьому ж закладі створили кімнату-музей, присвячену Григорію та Григору. У ній – бюст старшого брата, особисті речі та фотографії.

Про Григорія Тютюнника, треба оповісти словами його молодшого брата, бо краще сказати про цього унікального письменника і його творчість не зміг би ніхто: «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина.. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові»…