Вогонь скорботи в серці на віки

 Вогонь скорботи в серці на віки

Онлайн-повідомлення до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

 

27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянська армія звільнила в’язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау). Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту був заснований у 2005-му році спеціальною резолюцією ООН.

Голоко́ст (від англ. the Holocaust, з дав.-гр. ὁλοκαύστος - «всеспалення») – переслідування і масове знищення євреїв і ромів у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циганів нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 – 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 6 000 000 цивільних осіб (українців та представників інших етностів), з яких близько 900.000 євреїв, що проживали в Україні. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Поневіряння єврейського населення в Європі розпочалось після захоплення Польщі, де під контролем нацистів виявилося більше двох мільйонів громадян цієї нації. Були створені спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах. Найбільшим в Європі було Варшавське гетто, створене в кінці 1940 року. Тут 500 тисяч євреїв – третина населення міста – були розміщені на вулицях. Недолік продовольства, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності.

За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири "айзацгрупи" (дві з них діяли на Україні), які повинні були знищувати "ворожі елементи", зокрема євреїв. Вже у перші місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та в Україні.

Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою. Страшним символом Голокосту стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.).

29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста - за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).

Німецька армія окупувала Київ 19 вересня і з наступного дня спеціальні підрозділи СС почали підготовку виконання наказу Гітлера про знищення усіх євреїв і радянських офіційних осіб. Перший розстріл відбувся 27 вересня — були знищені 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру. Цього ж дня німецьким комендантом міста було видано наказ усім євреям разом з речами з'явитись 29 вересня з документами і цінними речами в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.

Зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв прибули на північну околицю Києва невеликими групами. Їх розстрілювали по 30-40 чоловік і скидали в рів. Після того як він наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 чоловік. Наступні розстріли євреїв відбулись 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.

За оцінками, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Крім того, у Сирецькому концтаборі, де утримувались колишні комуністичні активісти, підпільники і військовополонені, за роки війни загинуло більше 25 тисяч осіб. Коли почався відступ німецької армії з території СРСР, нацисти намагались сховати сліди злочинів - їм вдалось ексгумувати частину тіл і спалити їх, але залишились численні свідки і криміналістичні докази розстрілів мирного населення Києва.

Сьогодні наше покоління не повинне лише акцентувати увагу на страхіттях Голоксту. Ми не можемо його відчути всім єством, як ті, хто вижив у страшні лихоліття. Ми повинні винести уроки.

 Допоки жива людська пам'ять,  трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану.

Література:

1.     Зотов, Г. Черепа над водой / Г. Зотов // Аргументы и факты. – 2018. - №17. – С. 9.

2.     Леер, Н. Детство в аду / Н. Леер // 7Я. – 2020. – 5 мая. – С. 25.

3.     Нацистська окупація обласного центру тривала 732 дні: полтавці жили в умовах страху й терору // Вечірня Полтава. – 2020. – 24 червня. – С. 5.

 

Бібліограф Зіньківської ЦРБ

М.М. Гриценко

Січень 2021 року