Наша талановита користувачка переможець обласного конкурсу!

Підведено підсумки щорічного обласного конкурсу серед молодих літераторів Полтавщини «Собори душ своїх бережіть», який проводиться за ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА та Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Олеся Гончара. Конкурс проводиться у двох номінаціях «Поезія» та «Мала проза». Цього року конкурс мав тематичний напрямок «Моя країна - Україна, а що для тебе ці слова?». До участі в конкурсі було представлено 31 творчу роботу від юних користувачів бібліотек області.

ІІ місце у номінації «Мала проза» здобула наша талановита користувачка Пишненківської бібліотеки-філії Євгенія ПРАВДЕНКО.

Вітаємо Євгенію з перемогою та бажаємо підкорити ще не одну вершину літературної творчості!

Пропонуємо до Вашої уваги есе Євгенії «Незламність», яке перемогло в конкурсі.

 «Незламність»

Зірки згорають, а ми будемо жити вічно

-         Пташка

 Той день я не забуду ніколи, мабуть, як і кожен з нас. Він закарбувався в пам’яті  мільйонів. Вранці двадцять четвертого лютого я прокинулася від стривоженого маминого голосу: «Прокидайся, почалася війна». Тоді я навіть не до кінця збагнула, що взагалі відбулося - перший день війни, як і перший місяць, я думала, що це просто страшний сон, і все минеться, як тоді говорили «за тиждень-два».

Що мені найбільше запам’яталося з двадцять четвертого, так це урок геометрії. Інші не проводили занять, але наша вчителька математики зі своїм впевненим: «Треба вчитися! Нас не зламати, бо ми сильні, й не тільки тілом, а й духом, розумом!», - запалила в  мені іскру надії. Пам’ятаю, який був хаос, та як всі боялися (зараз вже звикли до постійних повітряних тривог та масових ракетних ударів, як би жахливо це не звучало). Моя сестра тоді була в Полтаві: «Тут зараз просто купа машин - всі тікають. Наді мною пролетів вертоліт. Я збираю речі й їду в село. Чекайте». І все це тремтячим голосом із присмаком солоних сліз - так, це було не в Харкові, Києві, Чернігові, Херсоні чи в Сумах, куди заходили війська окупанта, висаджувався десант, це було в Полтаві, але там людям також було страшно…

Ще з перших днів війни я зрозуміла, що ми, українці - незламні! Я ще ніколи не бачила такої організованості та взаємодопомоги в своєму рідному селі: ми разом робили Коктейлі Молотова (чи як тепер їх модно називати Бандера-Смузі), збирали гуманітарну допомогу (найчастіше - в близьку до нас Охтирку, що потерпала тоді від артилерійських обстрілів), облаштовували пункти для переселенців. Якщо це відбувалося в маленькому селі на Полтавщині, то уявімо, якою згуртованою була (є, і буде) вся Україна!

Кожен з нас герой: і військові, які захищають нас, лежачи в окопах під постійним вогнем із автоматом біля серця; і волонтери, які без упину збирають гроші на новий дрон; і медики, які днями й ночами рятують життя; і вчителі, які в таких складних умовах продовжують сумлінно навчати дітей; і підприємці, які добросовісно сплачують податки, що йдуть на захист нашої країни. Кожен українець та українка робить свій внесок у нашу, таку омріяну, перемогу.

         Справжнім взірцем хоробрості та жаги до свободи стали захисники Азовсталі. Міцніші за сталь - вони захищали знищену ворогом територію заводу впродовж вісімдесяти шести днів, аж до наказу припинити оборону Маріуполя та зберегти життя бійців. Вони змогли відтягнути на себе численні сили рашистів і цим виграли критично необхідний час для формування оборонних рубежів та перегруповування сил української армії. Люди, що пройшли полон і відчули на собі всі барви російської «гуманності» (хоча більшість військових досі не повернули на Батьківщину), ті, що вижили під час теракту в Оленівці - ось справжні герої нашого часу, про яких має знати весь світ.

То що ж таке «незламність» на прикладі азовців?

Незламність - це коли ти співаєш «Зродилися ми великої години», ховаючись у стінах металургійного комбінату, що здригається від нищівних ударів фосфорних бомб, заборонених Женевською Конвенцією, але рашці  немає до цього діла.

Незламність – це коли ти з відірваними нижніми кінцівками повзеш за допомогою рук, аби своїм тілом захистити побратима при новому авіанальоті в стінах того ж комбінату.

Незламність - це коли ти, щоб врятувати життя ще такому молодому хлопцеві, робиш йому переливання крові за допомогою пластмасової пляшки й того, що є під рукою - аби тільки вижив, дихав в унісон з комбінатом.

Незламність - це коли ти бачиш, що в стінах комбінату є й діти, найменшій з яких - шість місяців, і не можеш нічого змінити.

Незламність - це коли після стін нескореного комбінату ти відчуваєш небачене щастя просто смакуючи тістечками на Печерській і споглядаючи краєвиди Дніпра…

Все буде Україна!