Історичний хроноскоп подій «Голокост : дзвони пам'яті і остороги»

 Історичний хроноскоп подій «Голокост : дзвони пам'яті і остороги» 

    (до Міжнародного дня пам'яті жерт Голокосту)

      27 січня – скорботна дата. У цей день Україна разом зі всією світовою спільнотою вшановує пам’ять жертв Голокосту , однієї з найстрашніших та найжорстокіших сторінок історії людства ХХ сторіччя.

     Пройшовши через страхіття Голодомору 1932-1933 років, українці як ніхто інший, розуміють біль єврейського народу. Це наш спільний біль, який щемить у серцях українців, ятрить рани нашої багатостраждальної землі…

      Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту був проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1 листопада 2005 року. Її співавторами  виступили 100 держав. Україна приєдналася до Резолюції у 2012 році. Дата обрана невипадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті «Аушвіц-Біркенау». Трагедія мала стати пересторогою людству. Мала, але не стала... Сьогодні знову в самому центрі Європи відбувається геноцид українського народу.

     Голокост (всеспалення) - переслідування і масове знищення євреїв і ромів нацистською Німеччиною протягом 1933-1945 років. До влади в Німеччині прийшов Гітлер, який затвердив режим, що грунтувався на расовій доктрині. Згідно з нею німці належать до вищої арійської раси. Планомірне знищення євреїв - це була спроба знищити цілий народ. За роки війни нацисти знищили близько 6 млн. євреїв, з них 1,5 млн. дітей.

     Нацисти ідентифікували євреїв за звичайними записами. Вони використовували записи перепису населення.Їм наказали носити позначку на одягу – так звану "жовту зірку Давида". Їх виселяли з власних будинків та переселяли у гетто, де вони мали жити ізольовано від іншого населення..

      Влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду, а в деяких таборах — медичним експериментам. Перший з цих таборів був відкритий в Дахау, неподалік від Мюнхена в Баварії, в березні 1933 р. Потім були відкриті табори у Треблінці, Освенцимі, Вестерборку  та інші.

       Табір у Освенцимі був єдиною установою, де ув’язненим систематично робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб полегшити їх ідентифікацію після смерті від голоду, хвороб або жорстокості в таборі.

       Більша частина фактичних вбивств євреїв під час Голокосту відбувалася в таборах смерті в окупованій Польщі, переслідування євреїв, їх виселення у гетто і депортація з їхніх будинків відбувалися на очах у їх неєврейських сусідів в містах та селищах по всій Європі.

     Нацистський смерч понад три роки душив Україну. На українських землях загинуло близько 1,5 млн. євреїв та понад 4 млн. українців і представників інших національностей. За роки окупації  Полтавщини знищено більше 22 тисяч громадян єврейського походження – майже половина всього єврейського населення області. Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених євреїв, передавали продовольство і одяг до гетто, надавали притулок.

     Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисяч київських євреїв. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру з 1941 по 1943 рік, за різними оцінками, становить від 70 000 до 100 000 людей.

     Утім, війна Росії проти України виразно засвідчила, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення. Ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму.

     Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. Через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.

      Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного,        населення. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.

     Люди, які пережили Голокост чи нацистські табори смерті, після повномасштабного нападу Росії на Україну стали жертвами рашизму. Єврейка  Ванда Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі . Її життя обірвалося через 80 років, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація.

      Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини. Його життя обірвалося не в нацистській в’язниці, а у власній харківській квартирі, в яку влучили смертоносною зброєю росіяни. Борису Романченку було 96 років.

      Водночас російська армія проти України змушує констактувати , що ідея фашизму не зникли з порядку денного. Кривавий терор росіійських військових у Бучі,бомбардування критичної інфраструктури Києва, обласних центрів України, знищення житлових масивів Маріуполя, Бахмута, Соледара та багато інших міст, змушує цивілізований світ до згуртування, проти державного тероризму в особі російської федерації.

      Уроки Голокосту мають бути глибоко усвідомлені кожним із нас. Ніщо не може бути вищим за право людини на життя. Україна пам’ятає трагедію Голокосту й нині на полі бою відстоює ідеї гуманізму, толерантності, захист прав і свобод людини, її культурних цінностей.

На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто став жертвами Голокосту,увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх…

Трагедія Крут: крізь призму минулого і сучасного.

    29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут, подвиг яких зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

    Що ж було під Крутами? Хто були ті «славні, молоді» люди, смерть яких оспівали поети? За що загинули і які обставини привели їх, гімназистів 6, 7, 8 класів і молодих студентів, на Аскольдову могилу у Києві. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?

    Щоб знайти відповіді на ці питання Зіньківська публічна бібліотека провела для своїх користувачів учнів 10 А класу Зіньківського опорного ліцею №1 інформаційний бібліомікс «Трагедія Крут: крізь призму минулого і сучасного».




    Лідія Колоша, завідувач відділу обслуговування, познайомила користувачів із книгами, які є у фонді бібліотеки. Розповіла про відомі й невідомі сторінки бою під Крутами. Наголосила, що світова історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було.




    Лунали на заході віршовані рядки Павла Тичини, Олександра Олеся, Юрія Клена, нашої землячки Ганни Дениско, пісні українських виконавців, присвячені молодим борцям за волю та незалежність України.

    Учні ліцею : Вероніка Манчинська, Ірина Бондар, Іван Копиця, Анастасія Діхтяренко, Катерина Турчин та Анастасія Столиця висловили свої думки щодо подій під Крутами.





    Бажаючі мали можливість переглянути фільм «Крути.1918».

Молодіжна тусовка «Бібліотека об’єднує молодь»

     В черговий раз наша книгозбірня гостинно відчинила двері для членів клубу «У світі прекрасного», в рамках якого  пройшла молодіжна тусовка.

Учасники заходу молоді, креативні та ініціативні учні ліцею ім.М.Зерова зібралися, щоб весело та з користю провести свій час, адже обговорювали все, що цікавить молодь: книги, моду, красу, музику. Не обминули і теми здоров’я, поговоривши про тату та пірсінг.

         Під час вікторин та конкурсів учні мали змогу не тільки відпочити чи потанцювати, але й дізналися багато цікавого про моду, красу, етикет та здоров’я.

         Жваві обговорення відбулися навколо сучасних книг, які є у нашій бібліотеці, адже людина читає тоді, коли є що читати, коли є цікава і потрібна їй література.

         Зустріч пройшла у веселій та дружній атмосфері, де кожен з присутніх, сподіваємось, відкрив для себе щось нове.

Хроніка літературного життя «Легендарне «золоте перо України»

 

Хроніка літературного життя «Легендарне «золоте перо України»

(до 75-річчя від дня народження Ганни Дениско (Антипович), журналістки, поетеси, публіциста, уродженки с.Загрунівка)

Ще шаленіє буревій війни,

Ще гинуть наші лицарі в боях,

Та не зігнути нації хребта,

Бо несемо Вкраїну у серцях.

(Ганна Дениско)

       Зіньківщина  щедра на талановитих людей, серед яких поети і прозаїки славлять рідний край вмінням зачарувати словом.

       Цього року святкує своє 75-річчя наша талановита землячка - заслужений журналіст України, поетеса, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат премії імені Петра Артеменка та Симона Петлюри, а також Міжнародного рейтингу «Золота фортуна» Ганна Іванівна Дениско (Антипович), яка народилася в селі Загрунівка Зіньківського району 25січня 1945 року.

      Шкільний нарис «Шумлять тополі» десятикласниці Ганни Дениско, який був опублікований в Зіньківській районній газеті, визначив її подальшу життєву долю. Одразу ж після школи відмінниця Ганна стала кореспондентом, а вже згодом здобувала освіту в Львівському університеті. Тягарем було тільки те, що писати можна було не те, що хотілося, цензура не давала вільно творити.

     Можливість писати правду з’явилася тільки зі здобуттям незалежності України. Її публіцистичні та поетичні твори пройняті водночас і гордістю, і болем за рідну багатостраждальну землю. Працювала власним кореспондентом в газеті «Молодь України», друкувалася в журналах «Вітчизна», «Прапор», «Рідний край», колективних збірниках «Поети Полтавської «Просвіти», «Поети Зіньківщини», «Калинове ґроно», газетах «Слово Просвіти», «Літературна Україна» та ін.  Автор  повістей і нарисів «Сестри твої, Хатинь», «Хліб і совість», «Світанкові зорі Ганни Сиволап» «Червоні лелеки». Справжнє обличчя ненависників свободи і незалежності розкрила в поетичних циклах «Усе життя усовіщаю хама, «Вірші про свободу».  Власних книг не так у неї багато, але є ще сотні книжок, які вона редагувала, готувала до друку.

       Володарка  особливого стилю письма і принципової позиції, по жіночому добра, й водночас  мужня, інтелігентна, належить до тих людей, що не зрадили своєї безсмертної душі, кращий знавець української мови,  тонко відчуває усю її красу і глибину, непричетна  до категорії тих людей, яким властиво грітися у променях своїх здобутків Ганна Дениско-Антипович понад півстоліття працює на журналістській ниві в м.Полтава в ім’я утвердження в постгеноцидному українському суспільстві ідеалів Свободи, Честі і Справедливості.

      Ганна Дениско подарувала Зіньківській публічній бібліотеці збірку поезій «Все так давно, немов і не було…», книгу «Про що гомонить Соборний майдан».

 

     В книзі «Про що говорить Соборний Майдан»  з першого погляду здається, що йдеться про Полтавський майдан. Справді, на обкладинці фото з полтавських подій Революції гідності. Але ця оповідь - про події від весни 1917 року, коли в Полтаві вперше безборонно святкували ювілей Шевченка. Насамперед - інтерв’ю і розповіді про людей, котрі, за назвою розділу, «не зрадили свою безсмертну душу». Це люди різного віку і професій - Феодосій Роговий, полтавський бард Юрій Трейгель, політв’язні Микола Кульчинський та Леонід Рябченко, митець-військовий Володимир Рамаскевич, спортсменка Клара Бакань, артистка Ніла Крюкова...

     До книги, упорядником якої стала Ганна Дениско, «Ми з ними - в одному човні. Оповідки про тварин» увійшли оповідання про тварин, написані колегами, друзями, родичами, в тому числі й дітьми.

     Полеглим під Крутами присвятила «Український романс», написаний під враженням перших по десятиліттях замовчування публікацій про Героїв Крут. Вірш поклали на музику і виконували полтавська просвітянка Орися Ковалевич, відроджувач «Пласту» Володимир Скоробський (м.Київ), а полтавський бард Юрій Трейгель, створивши свою інтерпретацію, проніс «Український романс» через майдани Революції Гідності і виконує його й нині.

     Ганна завжди була на передньому краї боротьби за волю і долю  свого народу. Вони разом із чоловіком Юрієм Антиповичем - активні учасники як Помаранчевої революції, так і Революції Гідності. Це був гармонічний союз двох творчих людей, однодумців.  Чоловік Юрій, який кілька років тому відійшов у засвіти, був журналістом і письменником, молодший син - сучасний письменник, старший - відомий соціолог.

    Талановита землячка з болем говорить про війну: «Слава і воля України - в серцях наших синів і дочок. Я молюся, щоб Господь вирятував український народ від цих російських «ескадронів смерті», плаче душа за полеглими, замученими, викраденими…». Зараз вона надає волонтерську допомогу Збройним Силам України, подарувала свої книги  для волонтерського загону «Невтомні бабусі», веде активну громадсько-просвітницьку діяльність: засновниця і перша голова Полтавського осередку «Союзу українок», перший прес-секретар Полтавського осередку Руху.

Вітаємо знану землячку з ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я та невичерпного творчого натхнення!

Історична мозаїка «Славетний творець Гімну України»

 

Історична мозаїка «Славетний творець Гімну України»

(185 років від дня народження Павла Чубинського,
автора тексту Гімну України)

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії,

Усміхнеться доля.

 

Ось так, ніби слова клятви, звучать перші рядки священного Гімну нашого народу. Ось так, просто й мудро, слова Чубинського виражають споконвічну віру українців у щасливе майбуття. Саме ця урочиста пісня стала на передньому краї національно-визвольного руху, а потім удостоїлась бути музичним гербом духовного відродження народу. Гімн України об’єднує і надихає українців і сьогодні у цей важкий та нелегкий час.

 27 січня 2024 року виповнюється 185 років від дня народження видатного вченого-етнографа, фольклориста, правознавця, журналіста, громадського і просвітницького діяча, поета, автора тексту Державного Гімну України Павла Платоновича Чубинського.

З нагоди цієї пам’ятної дати в читальному залі нашої бібліотеки була презентована викладка літератури «Славетний творець Гімну України», де представлено творчі доробки та життєвий шлях автора.

Він жив і працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом етнографа Федіра Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених. Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки. Всі пам’ятають, наскільки складна була історія України, як довго вона боролася за незалежність, як багато людей загинуло в цій боротьбі, а лірична складова поетичного твору автора є досить патріотична.

Під час прослуховування Гімну кожного українця пробирає до глибини душі, йому віриться в силу своєї нації і хочеться добиватися для неї блага.

Немає жодних сумнівів у тому, що Павло Чубинський перебував під впливом тодішньої національно-визвольної боротьби і тому зміг написати настільки надихаючий і вселяючий віру в остаточну перемогу вірш.

Завидна доля випала написаним у вже далекому 1862 році Павлом Чубинським віршованим рядкам «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Без малого півтора сторіччя жили ці слова у серцях українців, щоб, врешті-решт, стати офіційним Гімном нашої незалежної держави. От лише чи багато з нас знають, ким був насправді для України Павло Чубинський - «скромний чиновник міністерства транспорту», як стверджують видані вже за часів незалежності енциклопедичні довідники, нарешті повертаючи із забуття надовго викреслене із історії ім’я...

Народився автор на хуторі поблизу Борисполя на Київщині. Навчався у Другій київській гімназії. Закінчивши у 1861 р. юридичний факультет Петербурзького університету, повернувся до Києва, працював учителем. У 1861-1876 рр. співробітничав у журналі «Основа» та київській Старій громаді (був одним з її засновників та найактивніших членів). Разом з іншими членами громади займався пропагандистською діяльністю серед селянства, працював у недільних школах. У жовтні 1862 р. за участь в українському національному русі був заарештований, звинувачений у належності до таємного товариства, метою якого було повалення революційним шляхом існуючого в імперії ладу, і висланий у селище Пінега Архангельської губернії.

Доля відвела Павлу Платоновичу Чубинському коротке життя, лише за один день до власного 45-річчя його не стало. Однак він устиг щільно наповнити його плідною працею й творчими здобутками. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підгрунтям розвитку вітчизняної наукової думки. Та найголовніше, що в усіх його починаннях - як у наукових звершеннях, так і в громадській діяльності - виразно проглядає безмежна відданість українській національній ідеї. Тож і не дивно, що його вірш "Ще не вмерла Україна", цей концентрований вияв патріотичних почуттів, підкорив рідкісну для поезії вершину - став неперевершеним виразником загальнонаціональних устремлінь, символом нації.

Сьогодні державний Гімн закликає українців пам’ятати про минулу й сьогоденну славу Батьківщини, про високу жертовність її синів і дочок у боротьбі за волю й незалежність. Державний Гімн пробуджує найпалкіші патріотичні почуття, надихає нас на віру в щасливу долю рідної України. Павло Платонович залишив слід в історії України на багато прийдешніх поколінь.

Єднання в ім’я майбутнього України

 

Єднання в ім’я майбутнього України

(флешмоб до Дня Соборності України та 105 річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР)

         В читальний зал публічної бібліотеки  жителів громади Зіньківщини  зібрала історична подія – 105 років Акту Злуки Української Народної Республіки  та  Західноукраїнської Народної Республіки в єдину Україну. Ця дата увійшла до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України.

         Бібліотекарі Лідія Колоша та Лариса Криштопа розпочали захід із історичної довідки про непростий шлях до об’єднання українських земель.

Гортаючи сторінки книг Станіслава Кульчицького «Володимир Винниченко «Бути чесним з собою…», Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України», Братів Капранових «Мальована історія незалежності України», «Україна: антологія пам’яток державотворення»,  «Держава і цивілізація в історії України», «Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях», журналу «Країна», газет  «Зоря Полтавщини»,  «Голос України», «Урядовий кур’єр», переглянувши документальні відеоматеріали, учасники заходу поринули в історичні події здійснення однієї з найзаповітніших мрій українців - ідею єдності великої держави України.

  

Ведучі  акцентували увагу присутніх на тому, що Акт Злуки закликає і сьогодні до єдності всіх патріотично налаштованих громадян у боротьбі за майбутнє України та запропонували всім приєднатися до флешмобу «Єднання в ім’я майбутнього України». Був створений «книжковий ланцюг» єдності, який містив книги, що свідчать про історичні події нашої держави від 1917 року і до сьогодення, зокрема, частина видань була присвячена відповідним подіям на Полтавщині - «Українська революція. 1917-1921. Полтавський вимір. Події. Постаті. Документи.», Віктор Ревегук  «Національне відродження Полтавського краю: тернистий шлях до свободи» та «За волю України».

         Цей захід ще раз засвідчив, що  ми й сьогодні, як і 105 років тому, говоримо -  ми за свободу і незалежність нашої держави, і що незалежність і Соборність України залежить від кожного з нас.

В єдності наша незламна сила, тільки разом ми переможемо ворога!

Бібліорепортаж «Незламний, мужній воїне святий»

 Бібліорепортаж «Незламний, мужній воїне святий»

(до Дня пам’яті захисників Донецького аеропорту (День пам’яті кіборгів)

День пам’яті «кіборгів» 16 січня позначений у новітній історії України як дата вшанування захисників, які тримали оборону Донецького аеропорту від російських окупантів та терористів.

Саме цьому дню був приурочений бібліорепортаж , який пройшов в стінах нашої бібліотеки, де ведучі заходу Рибалка Людмила та Зеленська Валентина розповіли присутнім про цю героїчну оборону, яка стала символом незламності та мужності українських військових. Всі ці дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Репортаж про ці події було проведено з використанням літератури, яка  є у фонді нашої бібліотеки. Рядки цих книг пахнуть потом і кров’ю, пилом і димом передової. Про оборону Донецького летовища написано десятки книг, знято сотні документальних матеріалів та художній фільм «Кіборги», а в нашій бібліотеці зібрані спогади оборонців Донецького аеропорту про ті звитяжні зимові дні 2015-го… І сьогодні ми звернулися до книг журналістів, які зібрали розповіді про Героїв-сучасників неоголошеної війни з російським агресором, презентували слухачам роман Сергія Лойка «Аеропорт», написаного на основі реальних подій та книг інших українських письменників, які були представлені на перегляді літератури «Полум’я подвигу в наших серцях».

 

Присутні мали змогу ознайомитися з документальними уривками з фільмів та переглянути відео спогади безпосередніх учасників тих подій, які мужньо пережили пекло та полон. Адже кожен крок нашого національно-визвольного руху скроплений кров’ю української молоді - цвіту нашої нації.

На жаль, не обійшлося без втрат  серед наших земляків - учасників АТО. Пам’ять героїв, які захищали Донецький аеропорт та мужніх борців за волю України, що віддали своє життя у російсько-українській війні присутні вшанували хвилиною мовчання.

242-денна оборона Донецького аеропорту як одна із героїчних сторінок російсько-української війни слугує беззаперечним доказом того, що українське військо - сильне, безстрашне та незламне. Тоді, у страшних боях, українські захисники виявили стійкість і міць, поруч із якими не встояли навіть залізобетонні споруди.

Учасники заходу  до сліз були вражені безстрашністю та незламністю «кіборгів», котрі показали всьому світу, що боротися за рідну землю потрібно до кінця. Слава героям! Вони навічно залишаться в наших серцях. Пам’ять про них житиме вічно. 

Давайте кожного дня молитися за Україну. Щоб вже нарешті настав мир і спокій, щоб більше не проливалася кров синів і доньок України.

Пишаємося, пам’ятаємо