вівторок, 22 грудня 2020 р.

Віртуальний круїз «Подорожуючи новорічною Європою

 

Перемога в конкурсі «Барви українського слова» в номінації «Краща креатив-виставка»

Нещодавно було підведено підсумки та визначено переможців обласного конкурсу «Барви українського слова», який проводився з липня по жовтень 2020 року серед бібліотек області за ініціативи Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.І.П.Котляревського та підтримки Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА.

В номінації «Краща креатив-виставка»  переможцем визнано Зіньківську центральну районну бібліотеку ім.В.Г.Короленка.




Вітаю завідувача відділу обслуговування користувачів Зіньківської ЦРБ Колошу Лідію Миколаївну та Крохмаля Віталія Олександровича, бібліотекаря Інтернет-пункту книгозбірні, з перемогою!

Дякую вам за високий професіоналізм та творчий підхід до популяризації рідного слова, плекання в користувачів та жителів громади любові та поваги до української мови та літератури, розуміння її значення в становленні незалежної та вільної держави.

P.S. Також колеги отримали Диплом ІІІ ступеня та цінний подарунок за перемогу в обласному конкурсі «Бібліотечний правовий НЕформат», ініційований Полтавською обласною бібліотекою для юнацтва ім.Олеся Гончара за підтримки Департаменту культури і туризму Полтавської ОДА. 


На жаль, в зв’язку з карантином, призи та подарунки ми отримали дещо пізніше, ніж планувалося, але вони стали приємним доповненням в передчутті новорічних свят та гідним підсумком роботи нашої бібліотеки у 2020 році.

 

Директор Зіньківської ЦБС Наталя Тоцька


суботу, 19 грудня 2020 р.

Книги для затишного зимового читання

      Чим пахне зима?.. Дивом!.. Адже в ній все казково! Зима - це сніг… такий білий, пухнастий… летять сніжинки… і так спокійно на душі. А ще зима це Новий Рік, Різдво і… дещо ще, що так дбайливо збережене у кожному серці.

         З наближенням зимових свят, в атмосфері святкового настрою зустрічає своїх користувачів наша бібліотека, де у відділі абонементу їх запрошує до зимової казки виставка-інсталяція «Книги для затишного зимового читання». Працівники бібліотеки спробували відтворити атмосферу гарячої кави, затишного пледа, гарних книг, щоб у кожного, хто завітає до нас, з’явилося відчуття домашнього затишку, тепла від каміну, муркотіння кішки на підвіконні.

 

         Тут кожен з вас зможе вибрати собі місце для душі: хтось сяде на канапу, вкриється старим пледом і помріє про щось своє; а хтось розгорне улюблену книгу і порине у світ краси та любові, а комусь припаде до душі наша красуня ялинка.

         Тож запрошуємо вас до нашої книгозбірні зробити новорічне селфі, взяти цікаву книгу і просто насолодитися передчуттям новорічного дива, яке обов’язково станеться, потрібно тільки вірити...

         Напередодні новорічних свят ми вітаємо вас з Новим роком та Різдвом Христовим, бажаємо вам миру і злагоди у ваших домівках, нехай для кожного з вас ця зима буде казково прекрасною. Нехай вона зігріває вас гарячим шоколадом, хорошими книгами і фільмами та приємними зустрічами.

Маруся Чурай - дівчина з легенди

 «Голос і душа пісенної України: Маруся Чурай»

(народознавчі гостини до 395-річчя від дня народження

української народної поетеси)

«Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Вона ж була, як голос України.

Є  правдиві скарби, що  намертво  лежать  у  землі, є і живі скарби, що йдуть  по  землі, ідуть  від  покоління до  покоління, огортаючи  глибинними  чарами людську   душу. До  таких  національних скарбів і  належить  наша славнозвісна полтавчанка  Маруся Чурай. В цьому році виповнюється 395 років від дня народження української народної поетеси, авторки відомих пісень. Ім’я Марусі Чурай стало невмирущою легендою. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях.  

Поза сумнівом, Маруся Чурай може вважатися найколоритнішим жіночим персонажем України XVII століття. До наших днів збереглися тільки деякі з прекрасних пісень Марусиних: «Засвіт встали козаченьки», «Їхав козак на війну», «Грицю, Грицю до роботи», «В кінці греблі шумлять верби», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Їхав козак за Дунай» та інші.

Сюжет про легендарну співачку, яка навмисно або мимоволі отруїла свого коханого, ліг в основу творів багатьох українських письменників, поетів, драматургів. Серед них: А.Боровиковський, С.Руданський, М.Старицький, В.Самойленко. За мотивами легенди Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала».  Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай» та інші.

          Грандіозний успіх мав історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», який вийшов у 1979 р і став епохальним в сучасній українській літературі. Його відзначено Шевченківською премією, а пісня «Я козачка твоя» у виконанні Раїси Кириченко стала однією із сторінок життєпису дівчини-легенди.

 


Як символ української пісні у Полтаві  було побудовано і відкрито  Співоче поле ім.Марусі Чурай у 1987 році.

14 квітня 2006 року у Полтаві перед Полтавським академічним обласним музично-драматичним театром ім.Гоголя на Театральній площі було встановлено символічний монумент – пам’ятник Марусі Чурай

         Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду - вічність, бо велика любов і велика творчість - невмирущі.

В районній бібліотеці організовано перегляд «Маруся Чурай - дівчина з легенди». Погортайте сторінки сивих  віків, вчитайтеся в прості  і хвилюючі слова  пісень - і  вам  відкриється багато  поетичних  таємниць, ви  почуєте голоси великих творців, імена яких  розгубила  історія.  Запрошуємо вас відвідати нашу книгозбірню.



пʼятницю, 11 грудня 2020 р.

Пропусти Чорнобиль крізь серце своє

        Як частинкою пам’яті й подяки  учасникам  ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працівниками читального  залу Зіньківської ЦРБ була організована виставка – нагадування  «Пропусти Чорнобиль крізь  серце своє». 

   Серед книг, періодичних видань на виставці розміщені і матеріали про зіньківчан - чорнобильців. Це книги: «Обпалені зорею Полин», «Чорнобиль. Вічний біль» та «Книга слави і пам’яті. Полтавська область».

    Ми сподіваємося, що кожен, хто гортатиме сторінки цих книг, згадуватиме імена земляків, які ціною свого здоров’я, свого життя заплатили за наше  сьогодення.

                Тож хай набат по вас лунає без упину,

 Застерігаючи від нової біди.

В той день собою ви закрили Україну

І буде вдячна вам, сини, вона завжди.

Григорій Крутько

понеділок, 7 грудня 2020 р.

ВЕЛИЧНА ПІСНЯ КВІТАМИ

 ВЕЛИЧНА ПІСНЯ КВІТАМИ

Інформаційне досьє до 120-річчя від дня народження Катерини Білокур, української художниці

Творчість Катерини Білокур можна розглядати у різних ракурсах. Хтось побачить у її картинах буяння природи, квітів і трав, колосальну енергію, гімн життю, непідробної краси реалістичні пейзажі і натюрморти, велич буденності, натомість іншим імпонуватиме духовний досвід художниці. Зрештою, кожен віднайде у картинах Катерини Василівни щось своє, рідне і водночас незнане, те, що апелює до підсвідомості, найпотаємніших порухів душі та ментальних кодів українського мистецтва.

Катерина Білокур входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Народилася мисткиня 7 грудня 1900 року. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Каті у сім'ї були два сини – Григорій та Павло.

У віці 6-7 років Катя навчилася читати. На сімейній раді було вирішено  не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися.

Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугілля. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів – Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.

У 1922-1923 рр. Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

У технікум Катерину не приймають через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

Малювати не покидала і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів  Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству.

1928 року дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.

Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

До листа додає малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив співачку. Порадившись із друзями – Василем Касіяном і Павлом Тичиною – вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Пізніше твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.

Три картини Білокур - «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва» - Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно.

У художниці з'являються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Серед її адресатів – поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, художники Олена Кульчицька, Матвій Донцов, Емма Гурович та ін. У Богданівці в художниці з'являються учениці: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Сьогодні в нашій пам’яті історія життя і творчості Катерини Білокур – це найчистіша пісня серед тих пісень, які витворив наш народ упродовж багатьох віків свого волевиявлення. Воістину народна – в творчості, думках, покликанні, стверджуванні й світовій шанобливості до її Таланту.

 

Література:

1.     Забужко, О. Катерина, або Філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії / О. Забужко // Планета Полин. Вибрані есеї [Текст] / О. Забужко. – К.: Видавничий дім «Комора», 2020. – С. 29-72.

2.     Катерина Білокур [Текст]. – К.: Мистецтво, 1972. – 70 с.

3.     Катерина Білокур [Альбом] / Н.Л. Розсошинська. – К.: Мистецтво, 2015. – 152 с.

4.     Катерина Білокур [Фотокнига]. – К.: Спалах, 2001. – 128 с.

5.     Чернов, А. Життя в обіймах квітів / А. Чернов // Вечірня Полтава. – 2020. – 18 листопада. – С. 14.

 

вівторок, 1 грудня 2020 р.

Виставка-інсталяція «Мистецтво творити добро»

          Доброта та милосердя… Це милість людського серця, розуміння, співчуття і любов до людей. Це не слабкість, а сила, тому що ці якості властиві людям, які в будь-який час здатні прийти на допомогу. Це звичайні люди поруч з нами, які іноді здаються справжніми атлантами, це ті, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, з ранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирають кошти на лікування, допомагають одягом та продуктами, знаходять житло для потерпілих. Це - волонтери. Мирні воїни світла.

         5 грудня світ відзначатиме Міжнародний день волонтера. В цей день прийнято вшановувати людей, які не шкодуючи часу, сил та здоровя, за покликом серця приходять на допомогу в найтяжчі хвилини життя.

         Волонтерська діяльність має неоціненне значення. Завдяки їх старанням десятки, якщо не сотні тисяч людей отримують таку необхідну їм допомогу. Недарма кажуть: велике починається з малого. Не стоїть осторонь  і Зіньківщина. В районі діє Координаційний волонтерській центр при опорному закладі «Зіньківська спеціалізована школа І-ІІІ ст. №1», до волонтерського руху приєдналися керівники різних рівнів, підприємці, учні, вчителі та просто небайдужі люди, яким болить чуже горе. 








    Напередодні свята абонемент районної бібліотеки для дорослих презентує для користувачів виставку-інсталяцію «Мистецтво творити добро», на якій використано фотоматеріали надані нашою землячкою Світланою Даценко, кавалером Ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, головою підрозділу Всеукраїнського об’єднання  учасників АТО «Українці разом» в Полтавській області, волонтером, яка збирає і відвозить гуманітарну допомогу в найгарячіші точки прифронтової зони, відвідує наших воїнів в лікарнях та госпіталях, передає нашим захисникам на Донбасі частинку тепла кожного з нас, тих, хто завдячує їм можливістю жити і працювати під мирним небом.


         На виставці представлені фотографії, що відображають нелегку працю волонтерів, поїздки в зону АТО, участь учнівської молоді у волонтерському русі, збирання гуманітарної допомоги воїнам небайдужими жителями нашого краю.  Тут же ви можете переглянути книги, що розповідають про діяльність українських волонтерів, про події неоголошеної війни на Сході нашої країни - «Волонтери. Мобілізація добра»; «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»; М.Слабошпицький «Велика війна 2014»; В.Волкова «Якби не війна», І.Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас»; «Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО»;  А.Курков «Війна»; «Шляхами неоголошеної війни».

          Запрошуємо всіх бажаючих відвідати книгозбірню,  переглянути виставку і відкрити для себе те, про що  можливо ви раніше просто не задумувалися.

         А напередодні свята хочемо привітати всіх волонтерів та небайдужих людей, які в наш нелегкий час знаходять сили допомагати іншим. Ви люди з великим серцем, готові завжди простягнути руку допомоги і не залишити в біді нікого. А ще ми звертаємося до всіх вас - будьте щедрі серцем в імя добра і милосердя… Нехай не зачерствіють ваші душі, нехай бажання творити добро стане вашою щоденною потребою.



середу, 25 листопада 2020 р.

Виставка – пам’ять «1933: тихі голоси свідків»

 «1933: тихі голоси свідків»
Виставка – память

/до Дня памяті жертв Голодомору/

День пам’яті жертв голодоморів — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Цього року ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років 28 листопада. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який  призвів до небачених безневинних жертв,   який  за механізмом творення і страхітливими наслідками слід занести до книги трагічних дат в історії людства.

Цей голодомор 1932-1933 років - «неопалима купина» - кущ, який ніколи не перестає горіти, рана, що ніколи не загоюється. З кожною жалобною річницею ця рана відновлюється й з’являються нові й нові документальні спогади свідків тих жорстоких подій, народжуються прозові й віршовані твори, які передають ті жахіття. З їхніх сторінок 7 мільйонів українських душ кличуть до кожного з нас.

Вшановуючи пам’ять жертв голодомору  українського народу пропонуємо вашій увазі виставку-пам’ять «1933: тихі голоси свідків».  На книжковій виставці представлено документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль спричинені тоталітарним режимом.

Заслуговують уваги книги «Жнива Скорботи» Роберта Конквеста, який ще у ті роки не захотів брехати і сказав світові про те страшне винищення; В.Борисенко «Свіча пам’яті»; книга-меморіал «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали»; збірник Станіслава Кульчицького «Голод 1932-1933р.р. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків» та інші.

           Виставка - пам'ять допоможе Вам краще пізнати ті трагічні події в житті народу, вшанувати пам’ять  мільйони людей, які загинули мученицькою смертю від голоду, згадати українські села і хутори, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття.

  Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя.  Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом,  запалить свічку пам’яті.  

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Григір Тютюнник. «Мануйлівський записник»

 Цікава книга в бібліотеці

Григір Тютюнник. «Мануйлівський записник»

 

Так писати вмів лиш Ти,

Талант самобутній!..

Серце щедро дарував

Нащадкам майбутнім…

 

Олександр Клубук,

«Світлій пам’яті Григора Тютюнника»


Районна бібліотека поповнилась цікавою книгою письменника-земляка, лауреата премій імені Лесі Українки та Тараса Шевченка Григора Тютюнника «Мануйлівський записник». 

Мануйлівка – це село Козельщинського району. В ньому знаходиться родинна садиба покійної дружини Григора Тютюнника. Тут Григір мешкав улітку з сім’єю, відпочивав, творив, зустрічався з багатьма відомими письменниками.

На сьогодні це справжня літературно-меморіальна садиба з музейною кімнатою, де зібрані його книжки, фотографії, побутові речі і неабияку цінність має частина архіву Григора Тютюнника. 

Текст підготував, упорядкував і написав передмову та біографічно-текстологічний нарис професор-переселенець з Луганська, лауреат багатьох престижних премій в галузі літератури, надзвичайно прискіпливий та скрупульозний дослідник творчості Григора Тютюнника Олексій Неживий (на жаль, у 2019 він відійшов у вічність). 

До книги увійшли раніше невідомі твори Григора Тютюнника, а також оповідання «Деревій», новела «Три зозулі з поклоном», основний текст визначено за автографами письменника. 

Книга надрукована за кошти обласного бюджету. Щоправда невеликим накладом – лише 500 примірників, три з яких надійшло до Зіньківської ЦБС (районні бібліотеки для дорослих та дітей, Шилівська бібліотека-філія).

Письменник продовжує жити у своїх творах. Кожне посмертне видання видатного земляка є жаданим для читачів. Він назавжди увійшов у літературу як митець. 



Іван Білик – майстер української кераміки

 

Іван Білик – майстер української кераміки

Краєзнавча година до 110-річчя від дня народження І.А. Білика з селища Опішня

Іван Архипович Білик народився 26 листопада 1910 року в Опішні. З малих років навчався у батьків спеціальності гончаря, водночас навчався у школі. Упродовж 1923–1924 років відвідував Опішнянський гончарський навчально-показовий пункт. Далі гончарства продовжив навчатися у свого дядька, відомого хижняківського гончаря Якова Пічки. З 1929 року працював на заводі «Художній керамік». На цьому підприємстві трудився аж до 1984 року.

1944 року отримав поранення на фронтах війни. Півроку перебував у військовому шпиталі в Сочі. 1945 року повернувся в Опішню. Спершу працював токарем — підточував денця посуду, згодом став майстром — виготовляв сувеніри (баранчики, посудини, куманці тощо). Пізніше почав працювати у творчій лабораторії й навчати новачків.

Іван Білик, працюючи на підприємстві, опанував своє ремесло гончаря на відмінно. Виготовляв різну продукцію, але більше всього — традиційні посудини у вигляді тварин і звірів, зокрема: «Лев», «їжачок», «Баран», «Світлоносний кінь», «Лев, що співає», «Лев на чатах», «Космічні леви» та інші.

Він виготовляв також дуже цікаві декоративні вази на різні теми, зокрема, присвячені Т.Г. Шевченку: «Думи мої думи», «Реве та стогне Дніпр широкий. 1814—1861», які були подаровані Шевченківському заповіднику в Каневі. До речі, за свій цикл Шевченкіани він одержав Державну премію імені Т.Г. Шевченка у 1999 році.

У 1974 році йому було присвоєно звання Заслужений майстер народної творчості України, і водночас він був нагороджений дипломом міжнародної виставки кераміки у м. Фаєнці (Італія).

У 1995 році Білик став лауреатом премії ім. Щербаківського. І. Білик — учасник близько 30 виставок, серед них 8 міжнародних, — зокрема: Монреаль, Брюссель, США, Венесуела, Болгарія, Угорщина, Марсель, Німеччина, де отримав заслужену славу митця за свій орнаментований посуд: куманці, вази, тарілки, а також його зооморфна скульптура у вигляді «левів», «баранів», «биків» тощо. У Опішні прийнято, що гончар виготовляє виріб, а малювальниця оздоблює його. Але Іван Білик робив усе сам: і гончарював, і декорував, і ангобував, і поливав поливою.

Його твори зберігаються у Національному музеї заповіднику гончарства в Опішному, заповіднику-музеї М.В. Гоголя в Гоголевому, Лубенській галереї образотворчого мистецтва, а також в Державному музеї народного українського мистецтва, музеї етнографії та художнього промислу Національної АН України, Полтавському краєзнавчому музеї, музеї етнографії в Петербурзі та інших. Остання персональна виставка його робіт була представлена в Державному музеї Українського народно-декоративного мистецтва, який знаходиться на території Києво-Печерської Лаври.

Стихією Івана Білика була скульптура малих форм — леви, барани, коники. Також виготовляв вази з рельєфним орнаментом та декоративні тарелі.

Білик І.А занесений до «Всесвітньої енциклопедії кераміки».

Виховував Іван Білик трьох синів. Двоє з них — В'ячеслав та Павло — теж стали гончарями.

1985 року вийшов на пенсію, проте, майже до самої смерті ходив на завод. Помер Іван Білик 28 грудня 1999 року. Похований на опішнянському кладовищі.

До 100-річчя від дня народження Івана Білика Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному на будинку, де мешкав майстер, розмістив Меморіальну дошку на честь гончаря, а в Гончарській Книгозбірні України була організована виставка публікацій про відомого гончаря.

2010 року кіностудією «Відродження» було знято фільм про Івана Білика.

 

Література:

1.     100 років від дня народження кераміста, майстра народної скульптури Білика Івана Архиповича // Край. – 2010. - №79. – С. 21-22.

2.     Власенко, І. Опішненський патріарх кераміки / І. Власенко // Край. – 2005. - №19. – С. 21.

3.     Петрова, Н. Леви, що родом із Опішні / Н. Петрова // Голос Зіньківщини. – 2010. – 27 листопада. – С. 1.



пʼятницю, 20 листопада 2020 р.

Революція Гідності – революція свободи

 Революція Гідності – революція свободи
Виставка - подіум

       Як данину пам’яті і шани учасникам Євромайдану, які стояли за Україну у 2013-2014 роках, працівники читального залу Зіньківської ЦРБ організували виставку-подіум «Революція Гідності – революція свободи», на якій зібрані  книги і журнали, які розповідають про Євромайдан, спогади людей, які опинилися у вирі подій, які згодом назвуть Революцією Гідності і Свободи. Це розповіді громадян України, які прагнуть жити у цивілізованій європейській державі, зберегти і передати нащадкам правду про події, настрій, трагедії і перемоги того часу.

   Книги розповідають і про дух Майдану, який залишився у бійцях добровольчих батальйонів, які першими стали на захист нашої держави проти російського агресора на Сході України, у численних волонтерських і громадських організаціях.

Уже ніхто не знищить Україну

В тобі, в мені, у кожному із нас

стверджує поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Освячені господньою любов’ю».

 


четвер, 12 листопада 2020 р.

Життєдайні дари лісу. Сторітелінг.

    В осінню пору року кожен із нас прагне побути в лісі, щоб отримати задоволення, подихати свіжим повітрям, зібрати гриби, ягоди. Все це щедро пропонує нам ліс, не вимагаючи відповідної подяки за свої дари.
    Книги та журнали про гриби, що зростають на території України, розміщені в читальному залі Зіньківської ЦРБ на книжковій виставці «Життєдайні дари лісу».


 
     А я хочу запропонувати вам сторітеліг про гриби, тобто історії про них. Запрошую погортати журнал « Дім. Сад. Город». І ви дізнаєтесь у №11 за 2018 рік про найдорожчі гриби у світі – трюфелі. Ціна їх одна тисяча євро за кілограм! Чому такі дорогі трюфелі? Їх висока вартість обумовлена і коротким терміном зберігання – їх вишуканий аромат випаровується за декілька днів і складністю збору гриба, що виростає під землею. Ці гриби, схожі на невеликі картоплини, ростуть під землею на глибині до 30 сантиметрів і знайти їх дуже важко. Грибники – тартуфайо збирають трюфелі за допомогою дресированих собак або свиней.




    Трюфель став грибом королівським у прямому сенсі слова. Справжнє визнання трюфеля прийшло за часів французького короля Людовика ХІV. На стіл страви з трюфеля подавалися прикрашені живим квітами.
    Трюфелі полюбляють рости в світлих дубових лісах. Тому у ХІХ столітті у Франції спеціально насаджували дубові дерева, щоб збирати більше дорогоцінних грибів.
    У 2007 році собака на ім’я Рокко знайшов у провінції Тоскана в Італії білий трюфель вагою 1,5 кг. За нього на аукціоні мільярдер Стенлі Хоу виклав
    330 тисяч доларів. Цей трюфель увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найдорожчий. А у 2014 році в Італії був знайдений білий трюфель вагою 1, 89 кг.
    Зростає цей один із найдорожчих грибів в світі також в Хорватії і навіть у нас в Україні. Гриб залежить від дерев в корінні яких він живе, але при цьому він допомагає їм добувати вологу і захищає свого годувальника від мікробних захворювань. Ось такий він гриб трюфель.
    Саме на честь цих грибів назвали трюфелями шоколадні цукерки, а також картоплю ( тартуффо).
    Найдивніший гриб планети носить, можна сказати, поетичну назву «плазмодій», проживає він і у нас, в Україні, і в середній смузі. Плазмодій уміє ходити! Переміщається, звичайно, повільніше за равлика, але за декілька днів може підійнятися на пень і причаїтися на ньому. Живе він буквально у нас під ногами, але відразу його не помітиш, він чимось нагадує медузу, така ж драглиста маса, таке ж напівпрозоре слизисте тіло грибів-міксоміцетів. По лісу ходить перекочуючись-перевалюючись з боку на бік.

    Гриби є найрізноманітнішими і загадковими живими істотами на планеті. Вже вивчено близько 100 тис. видів грибів.
    Рекордсмен України – порхавка гігантська. 16 вересня 2001 року біля села Березня Воля у Волинській області було знайдено цей неймовірний гриб вагою

    Унікальною властивістю грибів є і те, що вони можуть засмагати як ми. Гриб під сонцем виробляє вітамін Д за рахунок якого шапка гриба темніє.
    А бліда поганка настільки просякнута отруйними речовинами, що всього одного гриба вистачить, щоб вбити чотири людини.

    Гриб – це друга аптека Бога. Кількість білка у сушених грибах сягає 30%, тобто більше ніж в м’ясі. Крім того гриб багатий на клітковину, вуглеводи, амінокислоти, жирні кислоти і ефірні масла. Тому гриби ефективні при багатьох захворюваннях.
    Світ грибів дивовижний та розмаїтий. Щоразу, приходячи до ліс, ми захоплюємося їхньою красою, отримуємо естетичну насолоду, споглядаючи їх.
    Та щоб орієнтуватися у загадковому світі грибів пропонуємо вам атлас – довідник « Гриби України», в якому наведено детальну інформацію про гриби, що ростуть на території України та їх фотографії.

 
     Шановні краяни! Їдьте у вихідні дні за місто, в тишу зеленого царства. Їдьте, щоб хоч трохи доторкнутися до матінки Природи, подихати запахом хвої, відпочити, назбирати грибів, терну, шипшини.
    Хорошого вам відпочинку!І повні корзини грибів !