Презентація книги Володимира Прислонського «Борозни життєвого поля»

 

    Сьогодні читальний зал Зіньківської публічної бібліотеки зібрав багато шанувальників поетичного слова  на презентацію нової збірки віршів нашого земляка, поета Володимира Прислонського «Борозни життєвого поля».

Володимира Прислонського більшість з нас знає як автора збірок: «Село – моє  життєве джерело», «Пори року птахами летять», «Побачене. Почуте. Пережите», а ще, як голову ради ветеранів Зіньківської громади, підполковника у відставці, людину котрій не байдужа доля рідного краю та його мешканців.

         І звичайно, всі ми знаємо, що перу поета належить Гімн міста Зіньків,  музику до якого написав Володимир Найда, викладач Зіньківської музичної школи ім.Порфирія Батюка.

Володимир Петрович переймається проблемами ветеранів та людей старшого покоління громади, бере участь у різноманітних громадських та освітньо-культурних заходах, а все, що переживає та відчуває вкладає у поетичні рядки…

Саме про це говорив автор, представляючи нову збірку своїх поезій  «Борозни життєвого поля». Він познайомив присутніх зі своїм життєвим полем, де закарбувалися глибокими борознами радісні та сумні події від народження на мальовничій Шилівській землі до сьогоднішніх днів.

Лірична та щемлива поезія Володимира Прислонського про рідне село та золоту осінню пору дивовижно впліталася в звуки музики від викладачів Зіньківської музичної школи ім.Порфирія Батюка Тетяни Шинкарьової та Володимира Найди.

Рядки поезій «Із совістю звіряй прожиті дні» та «Думки потрібно просівати» нагадали, що всі свої дії у житті людина повинна звіряти з головним суддею – своєю совістю.

Особливі почуття та емоції присутніх викликала присвята ветеранам Другої світової війни та рядки пронизані болем за долю України, захоплення мужністю її вірних синів та доньок у поезіях, присвячених сьогоднішній війні з рашистським окупантом.

Рядками поезій автора мандрували учасники заходу вуличками коханого міста, його прекрасним дитячим парком.

А потім звучали щирі слова краян  в подяку автору за подароване свято зустрічі з поезією, залюбленою у рідний край, його щирих та працьовитих людей.

З виходом нової збірки у своєму відеозверненні автора вітала голова літературно-мистецького об’єднання «Свічадо» Ганна Литовець-Гайдаш, поет Петро Сахно присвятив  колезі по перу свої поетичні рядки, сподівання на подальшу плідну співпрацю висловив Володимир Найда, викладач  Зіньківської музичної школи ім.Порфирія Батюка, подальших творчих злетів та ще не одного написаного вірша побажали  автору збірки Олександр Обора та Микола Ткачик

На завершення зустрічі Володимир Прислонський подарував свою нову збірку бібліотеці та її читачам з щирим побажанням засівати своє життєве поле тільки добірним зерном любові до своєї землі, своєї країни та її прекрасного, волелюбного та незламного народу!

Інтелектуальний спринт «Магія чисел»

 

В реальному житті ми постійно занурюємося у пізнавальний навколишній світ. Ми працюємо і творимо, і завжди нам в цьому допомагають цифри. Використання чисел можна знайти скрізь: від кулінарії і ліків до медіа продукту з їх відсотками і графіками. А ще шопінг, подорожі, відеоігри, водіння та визначення часу… ніщо з цього  не було б можливим без існування цифр.

         Це ще раз довели на засіданні клубу «У світі прекрасного» користувачі та гості з числа ВПО, представники Міжнародної організації « INTERSOS», які взяли участь у інтелектуальному спринті «Магія чисел».

         Разом з бібліотекарем Ольгою Житник вони  побували  у чудовій країні - королівстві чисел та познайомилися з таємничою наукою - нумерологією.

         Кожен з учасників мав змогу взяти участь в іграх та конкурсах, в яких навчалися використовувати цифри в різних галузях. А також визначали своє особисте число народження, яке, як стверджує наука нумерологія, має певну символіку та може мати позитивний вплив на людину.

 

         Хтось може сказати: кому це потрібно? Ми впевнені - абсолютно всім, не залежно від віку, адже в якій би сфері ми себе не реалізували, всюди нам на допомогу приходять числа і без них не можливо уявити сьогоднішнє життя.

#хаби_цифрової_освіти #ДіяОсвіта

     Сьогодні важко уявити наше життя без сучасних гаджетів… Ми виходимо з дому і вкотре перевіряємо сумочку та кишені - чи не забули телефон, приходимо на роботу і, звично, включаємо комп’ютер чи ноутбук, інколи забуваючи, що щось ще можна написати ручкою чи олівцем, наші діти та внуки замість ігор на свіжому повітрі, обирають віртуальні ігри та спілкування.

Здавалось би, ми вже багато чого знаємо у правилах користування тим чи іншим пристроєм. Але завжди знаходиться таке питання чи завдання, яке вимагає поглиблених знань у користуванні Інтернетресурсами.

Тож, щоб хтось оновив свої знання, а хтось відкрив для себе ще щось нове, завжди прийде на допомогу «Дія.Цифрова освіта».

Бібліотекарі ЗПБ вирішили перевірити свої знання з цифрової грамотності, переглянувши освітній серіал «Базові цифрові навички для людей елегантного віку», успішно склали тести та отримали сертифікати.

Наша бібліотека є офіційним Хабом цифрової освіти, і наші бібліотекарі завжди готові допомогти всім бажаючим безоплатно отримати нові знання, прокачати свою медіаграмотність, а може, навіть знайти себе в іншій сфері професійної діяльності, адже все це є на «Дія.Цифрова освіта».

Вірте в себе і у вас усе вийде!

Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла

 

Вечір української мови

                   «Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла»

(до Дня української писемності та мови)

                           

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих рідна мова,

Вишневих ніжних пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 

Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських писмен та розвинулись в часи Київської Русі. Древнє слово розквітало у найдавніших полемічних творах, у писемності різних часів. Шлях її розвитку - це тернистий шлях її боротьби, яка продовжується і нині. Та не вдалося тоді й не вдасться і сьогодні ворогам знищити нашу мову. Вони усвідомлюють, що ми єдиний народ, що Україна - сильна, неділима країна. І наш народ дбає про розвиток і збагачення рідної мови.

         Для юних шанувальників рідного слова в Зіньківській ПБ було проведено вечір української мови «Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла» з нагоди Дня української писемності й мови, який відповідно до Указу Президента України №455/2023 від 28.07.2023 р. тепер відзначається 27 жовтня.

На захід запросили учнів 8 класу Зіньківського ліцею ім. Миколи Зерова.

         Разом з бібліотекарем Ольгою Житник діти здійснили невеличкий екскурс в історію української мови, пригадали прислів’я, приказки та загадки.

         Позмагалися в виразному читанні віршів, взяли участь в різних конкурсах та завданнях. Всім присутнім підняли настрій пісні про рідну мову, які звучали під час заходу.

         Ми живемо в чудовій країні - нашій славній Україні, і куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, твій народ і твоя мова завжди будуть з тобою. Ніколи не забувайте рідну мову та шануйте її.

«Українські символи-обереги»

 

    Народ наш український багатий на свої звичаї, традиції, обряди. В усі віки наші діди-прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо символами, або оберегами.

Українські національні обереги - безцінна спадщина минулих часів, наші прадавні символи-захисники. Їх втілювали у побутових речах,  шанували, про них складали легенди. Батьківська хата, вишитий рушник, бабусина вишиванка, лялька-мотанка, віночок, писанки - це наша родовідна пам’ять. Це - наші талісмани, які ми цінуємо поряд із душевними якостями - добром, милосердям, любов’ю.

          Особливо сьогодні, під час страшної війни, обереги авторських робіт стають важливими для кожного українця, створені для нашого захисту з любові та непохитної віри, ніби захисний щит для душі і тіла.  

Саме українським оберегам присвятила чергове заняття керівник салону «Світ рукотворного дива» Лариса Криштопа.

Для постійних учасників салону, гостей міста та внутрішньо переміщених осіб було організовано майстер-клас «Українські символи-обереги».

На зустріч була запрошена талановита, обдарована майстриня нашого краю, учасниця салону - Тетяна Кошлата, яка ознайомила присутніх із своїми сучасними оберегами ручної роботи, розповіла про свою творчість, поділилася своїми секретами майстерності та провела майстер-клас по виготовленню жовто-блакитного сувеніру-оберегу «В моєму серці Україна».

Разом з постійними учасниками салону та юним поколінням власноруч створили прекрасний жовто-блакитний сувенір-оберіг за новою технікою, який символізує любов до України, нашу національну приналежність та підтримку один одного в цей важкий час.

До уваги користувачів в читальному залі бібліотеки експонувалася виставка власних оригінальних виробів майстрині: сережки, браслети, брошки, прикраси для волосся, віночки. Кожен такий виріб має свою історію, назву і навіть несе певну енергетику. Сьогодні вироби Тетяни - це не лише декоративні аксесуари, а й своєрідні обереги.

 На заході всі учасники отримали душевне тепло, гарний настрій та щирі поради від майстрині. Цей сувенір-оберіг кожен може подарувати друзям, або через волонтерів передати нашим воїнам-захисникам на згадку як символ любові, добра та віри в нашу Перемогу.

 Тож, давайте разом відроджувати обереги. Вони оберігатимуть наші домівки і донесуть культуру та звичаї українців до наступних поколінь. Плетіть собі на долю віночки, робіть ляльки, малюйте писанки, садіть калину, вербу, оберігайте лелек, вишивайте рушники, сорочки. Нехай вони завжди оберігають вас і наших українських воїнів, які відважно захищають рідну землю від загарбників, віддають життя за мир і спокій на рідній землі.

 

Наша талановита користувачка переможець обласного конкурсу!

Підведено підсумки щорічного обласного конкурсу серед молодих літераторів Полтавщини «Собори душ своїх бережіть», який проводиться за ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА та Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Олеся Гончара. Конкурс проводиться у двох номінаціях «Поезія» та «Мала проза». Цього року конкурс мав тематичний напрямок «Моя країна - Україна, а що для тебе ці слова?». До участі в конкурсі було представлено 31 творчу роботу від юних користувачів бібліотек області.

ІІ місце у номінації «Мала проза» здобула наша талановита користувачка Пишненківської бібліотеки-філії Євгенія ПРАВДЕНКО.

Вітаємо Євгенію з перемогою та бажаємо підкорити ще не одну вершину літературної творчості!

Пропонуємо до Вашої уваги есе Євгенії «Незламність», яке перемогло в конкурсі.

 «Незламність»

Зірки згорають, а ми будемо жити вічно

-         Пташка

 Той день я не забуду ніколи, мабуть, як і кожен з нас. Він закарбувався в пам’яті  мільйонів. Вранці двадцять четвертого лютого я прокинулася від стривоженого маминого голосу: «Прокидайся, почалася війна». Тоді я навіть не до кінця збагнула, що взагалі відбулося - перший день війни, як і перший місяць, я думала, що це просто страшний сон, і все минеться, як тоді говорили «за тиждень-два».

Що мені найбільше запам’яталося з двадцять четвертого, так це урок геометрії. Інші не проводили занять, але наша вчителька математики зі своїм впевненим: «Треба вчитися! Нас не зламати, бо ми сильні, й не тільки тілом, а й духом, розумом!», - запалила в  мені іскру надії. Пам’ятаю, який був хаос, та як всі боялися (зараз вже звикли до постійних повітряних тривог та масових ракетних ударів, як би жахливо це не звучало). Моя сестра тоді була в Полтаві: «Тут зараз просто купа машин - всі тікають. Наді мною пролетів вертоліт. Я збираю речі й їду в село. Чекайте». І все це тремтячим голосом із присмаком солоних сліз - так, це було не в Харкові, Києві, Чернігові, Херсоні чи в Сумах, куди заходили війська окупанта, висаджувався десант, це було в Полтаві, але там людям також було страшно…

Ще з перших днів війни я зрозуміла, що ми, українці - незламні! Я ще ніколи не бачила такої організованості та взаємодопомоги в своєму рідному селі: ми разом робили Коктейлі Молотова (чи як тепер їх модно називати Бандера-Смузі), збирали гуманітарну допомогу (найчастіше - в близьку до нас Охтирку, що потерпала тоді від артилерійських обстрілів), облаштовували пункти для переселенців. Якщо це відбувалося в маленькому селі на Полтавщині, то уявімо, якою згуртованою була (є, і буде) вся Україна!

Кожен з нас герой: і військові, які захищають нас, лежачи в окопах під постійним вогнем із автоматом біля серця; і волонтери, які без упину збирають гроші на новий дрон; і медики, які днями й ночами рятують життя; і вчителі, які в таких складних умовах продовжують сумлінно навчати дітей; і підприємці, які добросовісно сплачують податки, що йдуть на захист нашої країни. Кожен українець та українка робить свій внесок у нашу, таку омріяну, перемогу.

         Справжнім взірцем хоробрості та жаги до свободи стали захисники Азовсталі. Міцніші за сталь - вони захищали знищену ворогом територію заводу впродовж вісімдесяти шести днів, аж до наказу припинити оборону Маріуполя та зберегти життя бійців. Вони змогли відтягнути на себе численні сили рашистів і цим виграли критично необхідний час для формування оборонних рубежів та перегруповування сил української армії. Люди, що пройшли полон і відчули на собі всі барви російської «гуманності» (хоча більшість військових досі не повернули на Батьківщину), ті, що вижили під час теракту в Оленівці - ось справжні герої нашого часу, про яких має знати весь світ.

То що ж таке «незламність» на прикладі азовців?

Незламність - це коли ти співаєш «Зродилися ми великої години», ховаючись у стінах металургійного комбінату, що здригається від нищівних ударів фосфорних бомб, заборонених Женевською Конвенцією, але рашці  немає до цього діла.

Незламність – це коли ти з відірваними нижніми кінцівками повзеш за допомогою рук, аби своїм тілом захистити побратима при новому авіанальоті в стінах того ж комбінату.

Незламність - це коли ти, щоб врятувати життя ще такому молодому хлопцеві, робиш йому переливання крові за допомогою пластмасової пляшки й того, що є під рукою - аби тільки вижив, дихав в унісон з комбінатом.

Незламність - це коли ти бачиш, що в стінах комбінату є й діти, найменшій з яких - шість місяців, і не можеш нічого змінити.

Незламність - це коли після стін нескореного комбінату ти відчуваєш небачене щастя просто смакуючи тістечками на Печерській і споглядаючи краєвиди Дніпра…

Все буде Україна!

#хаби_цифрової_освіти #ДіяОсвіта

     Постійні користувачі нашої бібліотеки завжди проявляють цікавість до всього нового. А так як сучасне життя все більше цифровізується, то й людям старшого покоління потрібно вчитися новим навичкам у користуванні сучасними гаджетами – смартфоном, комп’ютером, ноутбуком чи планшетом.

         І тут на допомогу приходять бібліотечні працівники, які щодня допомагають користувачам долати певні труднощі в освоєнні невідомого цифрового контенту.

Сьогодні працівниками Зіньківської публічної бібліотеки було проведено чергове навчанння в Хабі цифрової освіти, яким є наша книгозбірня.

В рамках другого етапу проекту «Розвиток спроможності бібліотек – Хабів цифрової осіти», який здійснюється ВГО Українська бібліотечна асоціація за підтримки Програми розвитку  ООН в Україні у межах «Проєкту підтримки Дія», (https://www.undp.org/uk/ukraine/projects/digital-inclusive-accessible-support-digitalisation-public-services-ukraine-dia-support-project), що реалізується за фінансування Швеції та Міністерства цифрової трансформації України, для користувачів було проведено навчання за освітнім серіалом «Базові цифрові навички для людей елегантного віку».

         Перегянувши серіал та пройшовши тестові завдання, учасники заходу навчились правильно шукати інформацію в Інтернеті, перевіряти її, замовляти ліки додому, поповнювати рахунок на телефоні, сплачувати комунальні послуги он-лайн, реєструвати ОСББ та ін. По завершенню тестування кожен з присутніх отримав електронний сертифікат.

Також присутні долучилися до он-лайн опитування щодо користі навчання за домогою освітніх серіалів на платформі «Дія.Цифрова освіта».

      Запрошуємо всіх, хто бажає опанувати чи поглибити свої знання з цифрової грамотності до  #хабу_цифрової_освіти Зіньківська публічна бібліотека за адресою: вул. Соборності, 2.

      Відповідні навчання проводяться #хабами_цифрової_освіти – Артелярщинською, Бірківською, Бобрівницькою, Великопавлівською, Власівською, Дейкалівською, Пірківською, Лютенсько-Будищанською, Першотравневою, Покровською, Проценківською, Ставківською, Тарасівською та Шилівською бібліотеками-філіями.

Як захистити себе від булінгу

 

         Так називалася правова година, яка пройшла в клубі «Феміда» для учнів10 класу Зіньківського ліцею ім.Миколи Зерова в читальному залі Зіньківської публічної бібліотеки. 

         Учні мали можливість переглянути відеоролик «Булінг серед дітей, або найрезонансніші історії…»   та обговорити цю проблему. 

         Завідуючий сектором «Зіньківського бюро правової допомоги»  Сергій Корнійко говорив про правову відповідальність учнів за булінг, що треба робити, коли з тебе знущаються та куди можна звернутися за допомогою. 

    Виконуючи вправу «Я зможу допомогти», учні 10 класу Іщенко Владислав, Семко Валерія, Терехова Анастасія, Омелай Павло, Божинський Антон висловлювали свої думки про те, як допомогти жертві булінгу та знайти для неї шляхи захисту.

    Розмірковували учні і над тим, що робити, коли з тебе знущаються, взявши участь у «Аукціоні ідей» .
    Дмитро Плінча та Анастасія Вовк виконали практичну вправу під назвою «Рука допомоги».

    Познайомились присутні і з викладкою матеріалів «Прочитай! Поміркуй! Задумайся!».

    Завершилася правова година флешмобом «Разом проти боулінгу».

    Сподіваємося, що тематика сьогоднішнього засідання клубу «Феміда» змусила кожного з наших юних друзів замислитися над своєю поведінкою, своїм відношенням до однокласників, друзів, вчителів та що потрібно робити у випадку, якщо стали жертвою будь-якого насильства.

Перегляд літератури «Берегиня народного співу»

 

Перегляд літератури «Берегиня народного співу»

(80 років від дня народження Раїси Кириченко)

       

У кожній квітці – своя чарівність, так само, як у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, уміти дивитись. Коли природа вирішила обдарувати людину, то обдаровує всім: і вродою, і талантом, і щедрою душею. Такою була Раїса Опанасівна Кириченко, берегиня народного духу, яка не давала забути, хто ми і чиї ми діти!

Наша землячка без сумніву, жінка-легенда, без якої неможливо уявити історію української естради. Хоча, гастролюючи по всьому світу, вона так і залишилась простою і земною жінкою, що понад усе любила своє тихе село і батьківську хатину. Раїса Кириченко стала справжнім символом Полтави не лише в Україні, а й далеко за її межами. Пісні артистки і пам’ять про неї живуть у душах людей.

Її співом захоплювалися слухачі в Канаді й Алжирі, США і Тунісі, Болгарії , Польщі, Німеччині, - що вже й казати про Україну!

Раїса Кириченко народилася 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району на Полтавщині в родині Панаса Коржа та його дружини Марії.

Спеціальної музичної освіти в неї не було, лише талант та вміння вчитися у професіоналів. Вона таки закінчить Харківський інститут мистецтв, але пізніше, ставши уже народною артисткою і лауреатом Шевченківської премії.

Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в мистецькій самодіяльності якої приймала активну участь. Після закінчення семи класів цієї школи Раїса Панасівна працювала на фермі. Тут також співала у самодіяльному хорі.

Красива, ставна, співуча дівчина привернула увагу професійного музиканта Павла Оченаша, а свято пісні у с.Великі Кринки стало для Раїси відправною точкою у світ мистецтва.

Пісня стала для Раїси найбільшим випробуванням і найбільшою втіхою. Саме пісня в 1962 році, коли дівчина перейшла з хору до ансамблю «Веселка» при Полтавській філармонії, звела її з молодим баяністом Миколою Кириченком, який став її долею і ангелом-охоронцем на все життя.

Згодом її примітив Анатолій Пашкевич, на тоді керівник ансамблю «Льонок» і запросив молоде подружжя до колективу. Для Раїси ж він написав і один зі своїх шедеврів - «Мамину вишню».

Доходило до курйозів: Раїсу Панасівну по півгодини не відпускали зі сцени, просячи співати і співати на «біс», а це руйнувало програму концерту. «Мамина вишня», «Журавка», «Два кольори» у виконанні Кириченко одразу ж стали народними.

Але талантові співачки було вже тісно в рамках навіть такого відомого колективу, тому вона паралельно створює свій ансамбль «Росава», а потім переходить до Полтавської філармонії, де під неї організовується ВІА «Чураївна»

Раїса  Кириченко - берегиня пісенної душі нашої землі, найвідоміша козачка України. Вона гідно і красиво представляла Полтавщину, всю нашу державу в близьких і далеких світах.     У репертуарі співачки не було жодної пісні, яка б не знайшла свого шанувальника і не стала б популярною.
За життя Раїса Кириченко не була обділена увагою, її любив народ, визнавала держава -  лауреат Шевченківської премії, заслужена, а потім народна артистка, Герой України, повний кавалер ордена Княгині Ольги. Та є одна нагорода, що найповніше характеризує її життя і працю, це орден Миколи Чудотворця за примноження добра на землі.   Вона народна артистка не тільки за званням, але й по тому, що вросла всім  корінням у грунт нашого народу, українську народну пісню. 

З нагоди 80-ї річниці з дня народження видатної української співачки Раїси Кириченко, в читальному залі нашої бібліотеки оформлено перегляд літератури, де можна ознайомитися з творчістю та дізнатися, якою була «берегиня української пісні» у повсякденному житті та що ховалося за її тендітною постаттю.

У Полтаві в педагогічному університеті працює музей співачки, її іменем названо вулицю, школу мистецтв, відкрито меморіальну дошку на будинку, де жила Раїса Кириченко.

 

Встановлений пам’ятник-скульптура головної «козачки» країни Раїсі Кириченко в Полтаві.

Композиція  являє собою ніби невелике співоче поле. У центрі - вилита з бронзи у повний зріст фігура співачки, яка стоїть у своїй відомій сукні з крилами, широко розкривши обійми. З боків скульптури - знакові для її творчості символи України: калина, вінок зі стрічками, рушник, бандура та скрипка.

На постаменті - слова з пісні: «Дарую вам, люди, на свята і будні ту пісню, що в серце з дитинства взяла».

Востаннє на сцену Палацу культури «Україна» Раїса Кириченко вийшла 25 листопада 2004 року. Її сольний концерт називався «Раїса Кириченко благословляє друзів». Наче відчувала щось, хотіла виспіватися, висповідатися, передати свою любов і свій талант людям.

9 лютого 2005 року  не стало Раїси Кириченко! І  якби не важка і затяжна хвороба та передчасна смерть, скільки хороших і всеперемагаючих пісень заспівала б вона своїм прекрасним, як поцілунок Бога голосом! Раїса Опанасівна пісенний символ нашого народу, приклад високого служіння людям, мистецтву, державі!

Вона усім серцем любила свою землю і вірно служила Україні.